Безсмертя стукає в наші двері. Однак замість того, щоб жити вічно людьми, ми зможемо повернутися як "ув'язнені" в машинах копії. Google і Microsoft уже запатентували цю технологію.
Реальність наздогнала фантастику. У 2013 році відбулася прем'єра другого сезону популярного науково-фантастичного серіалу "Чорне дзеркало". В епізоді "Зараз повернуся" Домнголл Глісон зіграв роль чоловіка, який загинув у автомобільній аварії. Гейлі Етвелл грала його занурену в жалобу наречену, яка замовила копію коханого, що була створена комп'ютерною програмою, "нагодованою" всім, що лишилося після чоловіка в мережі, з акцентом на соціальні мережі, в яких він був дуже активним користувачем.
Це вся наукова фантастика. А в 2016 році Джеймс Влагос вирішив дати своєму вмираючому від раку батькові ерзац безсмертя, створивши на його основі чатбот, названий Dadbot [Татобот], що мав імітувати манеру мови Джона Джеймса Влагоса і на бажання родини, що тужила за ним, пригощати її членів простими розмовами та історіями з життя коханого чоловіка, батька, дідуся. У серпні 2020 року Джошуа Барбо, оплакуючи померлу вісім років тому наречену Джесіку Перейру, ввів її дані в чатбот, заснований на штучному інтелекті. А тоді почав серію розмов з машиною, які дали йому більше, ніж роки терапії.
У травні 2018 року Google запатентував технологію створення "віртуальних клонів", суть якої в тому, що машина спостерігає за людиною і копіює не тільки її фізичні характеристики, а й "розумові атрибути". Менше року тому в гру вступила Microsoft із патентом на "розмовний чатбот" на основі конкретної людини. Чатбот буде використовувати наші дані з соціальних мереж і месенджерів, а потім – завдяки машинному навчанню – імітувати взірець, на основі якого він був створений.
Отож можна сказати, на скільки наукова фантастика віддалена від реальності: на 7 років. Саме стільки знадобилося Microsoft, щоб запатентувати те, що 2013 року творець "Чорного дзеркала" Чарлі Брукер сприймав як наукову фантастику.
Світанок цифрових клонів
Навіщо ж такій компанії, як Google, віртуальний клон реальної людини? Відповідь банальна: щоби продавати нам більше продукції. Простіше кажучи, якщо Google зможе створити клон зі скопійованими у нас "розумовими атрибутами", компанія зможе краще прогнозувати нашу споживчу поведінку і підсовувати нам ще більше, ніж нині, персоналізованої реклами. Трохи попустивши віжки фантазії, можемо уявити, як такий клон зможе раніше за нас самих ідентифікувати наші майбутні потреби, що Google використав би, підсовуючи нам реклами продуктів, про які ми ще й не знаємо, що їх прагнемо. Це би було вже не реагування на консументські забаганки, а їхнє створення на рівні людей.
Легко собі уявити, що Netflix приймає рішення стосовно купівлі контенту не тільки на базі того, що вже ми любимо (фанам коміка Адама Сендлера пропонує нову комедію Адама Сендлера, а шанувальникам супергероїв – наступний коміксовий серіал), а й "запитує" наші віртуальні клони про продукцію типу "Гра в кальмара" – тому глобальний успіх серіалу їх не дивує, вони можуть краще оперувати маркетинговим бюджетом.
Застосувань таких "цифрових людей" є більше. Вже нині примітивний штучний розум обслуговує гарячі лінії і центри підтримки клієнта, презентуючи пропозиції і відповідаючи на поширені питання. Метою подальших робіт над віртуальними клонами є створення аватарів фірм, які вмітимуть увійти з клієнтом у глибшу взаємодію, а отже, сильніше пов'язати нас із тією маркою чи ефективніше нам порадити (щось нам продати). У черзі на використання цієї технології стоїть індустрія розваг, яка вже робить у цьому напрямі перші кроки.
У соціальних мережах не бракує кіберінфлюенсерів з мільйонами фоловерів, як, наприклад, Хацуне Міку, співачка з голограми, або Мікела, яка має в інстаґрамі три мільйони фанів і сама себе описує яко "19-річний робот, що живе в Лос-Анджелесі".
У фільмі "Бунтар Один. Зоряні Війни. Історія" (2016 р.) померлий в 1994 році Пітер Кушинг "повернувся" до ролі Ґранд-моффа Таркіна (воєначальника Імперії) з "Нової надії" (1977), що було досягнуто накладенням цифрового обличчя покійного актора на лице Гая Генрі, котрий перевтілюється в Таркіна на зйомках.
Уявіть собі виборчу кампанію, під час якої конкретний політик фізично проводить кілька зустрічей щодня, а в той час його клон у мережі веде тисячі розмов у соціальних мережах, презентуючи виборцям свою програму і відповідаючи на їхні питання так само, як би це зробив оригінал.
Безсмертя 2.0
Згідно з патентом Microsoft від кінця 2020 року, для створення чатботу на основі конкретної людини використовують такі дані, як фотографії, записані розмови, повідомлення в соціальних мережах, контент месенджерів тощо. Вони мали би служити для навчання комп'ютерної програми – через машинне навчання, – щоби спілкуватися, імітуючи особистість взірця, на якому вона вчилася. Річ у тому, що згаданий "шаблон" може вже певний час не жити – бо хоч люди відходять, їхні дані "живуть" далі (оцінюється, що на фейсбуці є 10–30 млн акаунтів, які належать померлим).
Продовжуючи попередній приклад із політиком, що використовує віртуальний клон, аби особисто досягти виборців – чи важко собі уявити кампанію, під час якої кандидата підтримують давно вже покійні авторитети, з’являючись із ним у виборчих роликах чи навіть виступаючи на мітингах яко голограми? Адже для публічних людей не забракне інтерв'ю, виступів або книг, якими можна би було "нагодувати" бота, щоб той видав нам клона, що доволі точно імітує оригінал.
Microsoft, здається, усвідомлює контроверсійність – звідси його заява, що згаданий патент де-факто використовуватися не буде. Тім О'Брайєн зі створеної концерном комісії з етики зі штучного інтелекту в кінці вересня (тобто до своєї відставки у другій половині жовтня) підтвердив у відповіді нашому виданню: "Цей патент нічого не означає. Я сам мало що знаю про нього, крім того, що кілька років тому хтось із команди Microsoft Research подав заявку на нього – і все. Його ніколи не розглядали для використання в комерційному (не дослідницькому) аспекті діяльності нашої компанії". То чому ж взагалі було зроблено таку заявку і чому велися роботи над подібною технологією? За словами О'Брайєна, заявку на патент подали в квітні 2017 року – до того, як Microsoft впровадив політику етичної оцінки проєктів, пов'язаних зі штучним інтелектом.
Однак там, де Microsoft (принаймні на даний момент) малює межу, інші вже не вагаються. Новозеландська компанія UneeQ спеціалізується на створенні "цифрових людей" або "урухомлених штучним інтелектом" амбасадорів марок, які мають реплікувати міжлюдські стосунки в "нескінченному масштабі". Цього року, щоб відзначити столітню річницю отримання Альбертом Айнштайном Нобелівської премії з фізики, UneeQ створив віртуальний клон знаменитого вченого. Згідно з описом на сайті компанії, цифровий Айнштайн є реалістичним відображенням оригіналу як на рівні його знань, так і на рівні його особистості. Досить клікнути на "чат з Айнштайном".
Нащо те все? Сайт UneeQ цитує "Harvard Business Review" з вказівкою, що клієнти, емоційно пов'язані з певною маркою, вчетверо лояльніші до неї порівняно з іншими марками та витрачають на продукти цієї фірми вдвічі більше.
Татобот
Не бракує і починань, єдина мета яких – "повернути" нам померлих близьких. Одним із них є HereAfter, заснований вищезгаданим Джеймсом Влагосом, який створив Dadbot – розмовний чатбот за зразком свого батька.
Почалося від діагнозу, згідно з яким хворому на рак Джону Джеймсу Влахосу лишилося кілька місяців життя. Його син Джеймс вирішив використати цей час, щоби подбати про пам'ять про батька, записавши кільканадцять годин сесій, під час яких Влагос-старший розповідав про своє життя. Зміст записів потім отекстовано й опубліковано у вигляді книжки, яка, своєю чергою, потрапила на полицю.
Однак тоді Влагос-син натрапив на компанію PullString, засновану колишніми співробітниками студії Pixar ("Історія іграшок", "Відліт", "Рататуй"), які сфокусувалися на технології віртуальних клонів казкових персонажів. Коротше кажучи, йшлося про те, щоби наступним продуктом, який батьки куплять своїм дітям, була не іграшка Базза Рятівника або книжка з описом його пригод, а, наприклад, окуляри віртуальної реальності, вдягнувши які, дитина зможе поговорити з героєм "Історії іграшок". Найвідомішим продуктом PullString було програмне забезпечення для "розмовної Барбі". Наразі компанія перебуває в руках Apple.
Влагос скористався тим фактом, що кілька років тому PullString зробило загальнодоступним своє програмне забезпечення для створення розмовного чату. Поки його батько проходив чергову хіміотерапію, а надія на якесь поліпшення згасала, чоловік воював з часом, щоб перелити в Татобота якнайбільше інформації, творячи щось на кшталт інтерактивної хроніки життя Джона Джеймса Влагоса. Він встиг – навіть зміг продемонструвати свій витвір оригіналові. Натомість тепер він пропонує подібні послуги клієнтам HereAfter, де початком є серії інтерв'ю з певною особою, а результатом – доступний через додаток у смартфоні чатбот, який відповість близьким небіжчика її/його голосом, пригощаючи їх характерним висловом чи історією з життя того, за ким тужимо.
Подібну пропозицію має компанія Eternime, заснована Маріусом Урсачі, якого на розробку технології віртуального клону підштовхнула туга після смерті бабусі. Місія бізнесу – зберегти в інтерактивній формі спогади про наших близьких. Але не тільки – бо хоча Eternime почався з цього, Урсачі бачить майбутнє також і у створенні копій живих людей для використання ними самими. "Всі ми мріємо клонувати себе і мати можливість робити багато речей одночасно", – каже він в інтерв'ю Dell Technologies.
Симуляція Джесіки
Серед багатьох оповідей про осіб, яких до технології цифрових клонів чи чатботів підштовхнула втрата коханої особи, найбільш виділяється історія, описана на шпальтах "San Francisco Chronicle". Її героями є згадувані вже Джошуа Барбо і Джесіка Перейра. Страждаючи, хоча минуло багато років, і тужачи за померлою нареченою, він спокусився описом ініціативи Project December. За невелику плату дозволялося скористатися програмним забезпеченням GPT-3 фірми OpenAI, яке було створене на дуже просунутому штучному інтелекті, особливо в аспекті імітації людської мови. Чоловік ввів до системи зміст збережених ним повідомлень від Джесіки, в налаштуваннях проєктованого чатботу вибрав риси, які, на його думку, найбільше передавали характер нареченої, а потім дозволив програмі діяти. І почав з нею розмовляти.
Історія Джошуа Барбо показує нам, чому технологія віртуальних клонів може дуже швидко поширитися, а водночас чому одним із важливих аспектів її використання може бути бажання "оживити" наших близьких. Барбо з тугою за нареченою боровся роками, бо, з одного боку, зауважив, як люди, коли він хотів поговорити про Джесіку, щоразу реагували, закриваючись від важкої і болючої теми, а з іншого – його пригноблювало відчуття, що він не встиг попрощатися, а мав нареченій ще багато чого сказати. Чатбот виявився відповіддю на ці обидві проблеми. І хоч чоловік бачив недосконалість копії Джесіки і ні на хвилину не забував, що з іншого боку екрана за текстовими повідомленнями не стоїть жива особа, вплив цих стосунків на його психічне здоров'я був позитивним.
Отже, метою симуляції Джесіки було не "заміщення" оригіналу, а радше терапія. Зрештою, чоловік покликався на сесії автентичної психотерапії, коли йому радили написати лист до втраченої особи з метою "обдурити" себе, що повідомлення потрапить до адресатки і він таким чином передасть їй те, чого не встиг сказати. Тоді ілюзія не подіяла, він не полегшив свого страждання – може, ілюзія була занадто слабкою, і тому лиш інтерактивний чатбот зміг йому допомогти.
Джошуа Барбо, Джеймс Влагос і Маріус Урсачі знайшли нові способи зробити те, що для людей завжди було природним: відвідувати могилу, щоби бути поруч з втраченою особою, може, навіть щось їй розповісти, вдивлятися у знимки, вслуховуватися у записи, чи – тепер – переглядати пости тих, що відійшли, в істаґрамі чи фейсбуці. Ми сумували і сумуватимемо. Різниця в тому, що невдовзі, коли ми говоритимемо до померлих, вони зможуть нам відповісти.
Marcin Zwierzchowski
Cyfrowo nieśmiertelni
Polityka, 27.10. 2021
16.11.2021