Перша стипендія Шептицького

Проекти культурної резиденції Центру Шептицького Українського католицького університету

В історії сучасної української культури важливою складовою є інституційна підтримка, як з боку держави, так і приватних меценатів. Якщо державна підтримка в різні часи детермінована різними бюрократичними бар’єрами, то на перший план виходить підтримка меценатів.

 Митрополит Андрей Шептицький був одним із найбільших меценатів  в історії національної культури. Саме його підтримка культури в найрізноманітніших аспектах: мистецька практика окремих митців, освіта, міжкультурні колаборації, видавнича діяльність, зрештою заснування бібліотеки Богословської академії, … –  перелік можна продовжувати дуже довго.Отож, така багатоманітна, а головне системна меценатська підтримка культури була одним із факторів його особистого впливу на розвиток культурного середовища.

З приходом радянської влади постать митрополита Андрея Шептицького була штучно «затерта» з історії національної культури, зрештою як і багато інших подій, імен та явищ. Сьогодні меценатський доробок митрополита фактично наново оприсутнюється у національному культурному ландшафті. При чому, не лише як доробок видатної історичної постаті, а й у сучасній практиці дієвців культури. Зокрема йдеться про практику проведення арт-резиденцій.

В Україні ці інструменти підтримки культури останнім часом стали доволі поширеним, але водночас, дуже спорадичним явищем. Тож один із фондів підтримки української культури – House of Europe нещодавно навіть створив спеціальний напрямок своєї грантової діяльності під назвою «Заправка».  Цей фокус на підтримку та розвиток арт-резиденцій укотре засвідчує актуальність саме такого формату подачі культурного продукту. До того ж, практика арт-резиденцій була впереваж локального характеру, присвячена одному або двом жанрам культури. І дієвці цих резиденцій, зазвичай, були вихідцями із місцевого регіону. Проте, практичні результати резиденцій навіть локальних сюжетів функціонування дуже сприяють динаміці розвитку культурного середовища, саме тому вони і мають таке вагоме значення.

Тому, коли влітку 2021 року Центр Шептицького Українського католицького університету за підтримки УКФ розпочав масштабний грантовий проект: арт-резиденцію Шептицького, – ця подія одразу набула неабиякого розголосу в медійному просторі не зважаючи на карантинні обмеження.

 З-поміж інших резиденцій, культурна-резиденція Центру Шептицького була безпрецедентною за масштабністю своєю програми, в якій окреслювалося кілька тематичних проектних векторів: хронологічно першим відбувся цикл лекторію присвячений ювілею Незалежності «30 років про…» – 4 публічні лекції, де відомі дослідники підсумували найвизначніші події, які сталися за 30 років Незалежності України у сферах музики, літератури, візуального мистецтва та перекладу. Спікерами цього тематичного вектору були відомі діячі культури : Діана Клочко (візуальне мистецтво), Ростислав Семків (література), Любов Морозова (музика), Марта Госовська (переклад).

Відтак наступним тематичним проектом стала «Ціна культури» – блог про відповідальність суспільства за культуру та відповідальність культури за безвідповідальність політики. Про те, що визначають гроші і наскільки вони визначають цінності. Про те, що насправді означає culture matters. І загалом – про те, «хто кому що винен» та стосунки між суспільством, владою, грошима й культурою. Це короткі блоги від лідерів думок : Оксани Караванської, Катерини Кіт-Садової, Юрія Макарова, Євгена Глібовицького. 

Третім тематичним вектором культурної резиденції Шептицького була «Культура благодійності» – серія інтерв’ю про мотивацію та сенс підтримки меценатами культурних проєктів. До проєкту долучилися ті, хто реалізовує культурні проєкти, меценати, фандрейзери і т.д.

Також у колаборації  з Chaplinsky VLOG – створено один випуск з відомим архітектором та блогером Юліяном Чаплінським про архітектурні об’єкти, які постали за підтримки митрополита Андрея Шептицького. У влозі  йдеться про архітектурне оточення Шептицького: від батьківського дому та Собору Святого Юра, де жив та працював митрополит, до архітектури, яку він купував чи «будував» для українців за проєктами Івана Левинського та його архітектурного бюро. А це університети, академії, бібліотека, музей, шпиталь та низка інших споруд, які створили обличчя української архітектури Львова.

Найяскравішим тематичним вектором резиденції стала конкурсна програма безпосередньо самої стипендії Шептицького. На конкурсних засадах було обрано чотири стипендіати Шептицького в локальних середовищах, і це були початкуючі митці. Стипендіатами ім. Шептицького стали: Юрій Пікуш в музиці; Андрій Саченко в живописі; Богдана Матіяш в літературі; Ольга Смольницька в перекладі.

Варто зазначити, що перший досвід проведення стипендії Шептицького в УКУ, а головне її ціннісні та кількісні результати яскраво засвідчують актуальність провадження таких проектів і надалі. Саме завдяки цим стипендіям Шептицького ми отримуємо нову якість практиків культури, бо вони вчаться мислити не лише власним культурним продуктом, а існувати в певному культурному середовищі, яке моделює резиденція. Культурна модель стипендії Шептицького надзвичайно багатошарова, що спонукає абсолютно всіх учасників, у тому числі й організаторів, до ґрунтовної міжкультурної комунікації, напрацювання нових стратегій міждисциплінарної культурної співпраці.

Як можна було помітити з огляду творчості резидентів, які презентували свій доробок, глядацька аудиторія була найрізноманітніша. Тобто, організаторам таки вдалася досягнути мети стипендії Шептицького в освітніх та культуртрегерських аспектах.

Отож, в підсумку першої Стипендії Шептицького було презентовано культурні продукти в різних жанрах та формах: Музика: Юрій Пікуш «Summa Tempologica». 

Літературний доробок: Борис Ґудзяк — Богдана Матіяш: публічне інтерв’ю. 

Презентація перекладу збірки Кіплінґа «Пак з Чарівного Пагорба».

Сайт з виставкою Андрія Саченка «Рубіж». 

Виставка Андрія Саченка виявилася одним із кращих творчих доробків ,представлених за результатами резиденції. Андрій Саченко, художник-початківець, ще невідомий широкому загалу, але з великим потенціалом. Цей митець привертає увагу тим, що він не  лише дуже талановитий, а й дисциплінований, здатний багато працювати над собою,  розширювати свої професійні горизонти: у тематиці своїх робіт, добору кольорів, і навіть власній творчій стилістиці – і то все в рамках однієї резиденції!

Мобільність, гнучкість мислення, здатність працювати з ширшим культурним контекстом для резидентів оприявниться згодом. Адже ці навички потребують часу, щоб розвинутися в характерну рису творчої особистості.  

Зрештою, повна вагомість доробку резидентів і арт-резиденції Шептицького, як такої, буде осмислена в середньо- та довго- строковій часовій перспективі. Власне, одна з особливостей арт-резиденцій – результати роботи, справжню вагу і справжній масштаб зробленого можна буде побачити і проаналізувати лише за певний період.

Так чи інакше, перша стипендія Шептицького у всій багатоликості складових частин проекту є певною системою навігації для формування трендів майбутньої сучасної культури. Тож варто, щоб такі проекти відбувалися і надалі, виростали у цілісні системи міжкультурної комунікації.