◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Видїл Рускої Бесїди в Тернополи пригадує Вп. Публицї, що в недїлю 13-ого с. м. відбуде ся там у великій сали Замковій вечір з танцями і що з загального того заинтересованя тим вечерком і з заходів комітету вже тепер вносити можна що всї участники вечірка винесуть з него як найприятнїйшу згадку.

Про засуд Пнячка vel Калиновского, урядника в львівскім заступництві Краківского товариства обезпечень, ми вже подали коротко вчера. Нинї подаємо де що більше. Пнячек vel Калиновскій був по-над двацять лїт урядником Краківского товариства, а від 1885 р. переховував векслї, які складали сторони замість належитости асекураційної. I увійшло було в практику, що сторони, викупуючи ті векслї, гроші складали не до каси, але до рук Калиновского! З тої готівки спроневірив він за час від марта 1890 до мая 1896 р. 22.552 зр. 12 кр., а то з віддїлу огневого 13.906 зр. 38 кр., а з градового 8.645 зр. 74 кр. Мальверзації тої не відкрито через шість лїт! Калиновскій, щоби покривати свої гріхи, радив собі так, що в виказї векслїв, які у него були в перехованю, кождого мая і листопада що року виказував векслї вже викуплені, за незреалізовані. А що нїхто не пробовав пересвідчити ся о правдивости єго виказів, то обманьство єго укривало ся роками. Аж по шістьох лїтах, як Калиновского призначено до наших функцій, він сам побачивши, що сконтро вeкcлїв викриє єго злочин, написав лист до секретаря Красуцкого і в нїм признав ся до вини. Тогдї спроневірство вийшло вже на яву. [Розправа виказала також, що Калиновскій завідував каміницею Лєвковского (власність Товариства взаїмного кредиту при Краківскім товаристві обезпечень), а хоч тая камениця приносила річного доходу 10.000 зр. в адміністрацію не вглядано, рахунків не провірювано, а до книжки касової через весь час нїхто не взглядав. З-відтам почав Калиновскій зичити собі гроші.] Дальше розправа виказала, що сконтра в товаристві переводили люде не фахові, а дїдичі сїльскі. Комісія контрольна приймала те, що Калиновскій диктував, а нїхто того не провірював. Взагалї — як висловив ся оборонець Калиновского д-р Сумпер — цїла адміністрація в Краківскім товаристві у Львові була "бестійско-добродушною", а вчинки Калиновского, як би він сам не був признав ся, може би й не були нїколи викрили ся. Калиновского засудив трибунал на оден рік тяжкої вязницї, заосмотреної постом що 14 днїв і на заплату Краківскому товариству відшкодованя в сумі 22.518 зр. Оборонець Калиновского зголосив відклик що-до виміру кари і що до відшкодованя, але Калиновскій зачав зараз кару відсиджувати.

Огнї. Дня 31. мин. міс. знищив огонь будинки господарскі п. Завистовского в Супранівцї [пов. скалатского] разом з припасами сегорічного збіжа і наробив шкоди на 30.000 зр. в значній части обезпеченої. — В Коломиї вибух 30-ого м. м. огонь в ринку в пивници купця Розенгека і міг мати дуже сумні наслїдки, бо в тій, як і в сусїдних пивницях, було повно пального матеріялу [звичайно після галицкого звичаю!] На щастє огонь ще в час пригашено. — Дня 3 с. м. варив собі садівник в Візенберґу [пов. жовківского] обід у поли. Нагло дістав він падачку і впав у огонь. Запалила ся на нїм одїж, а він, горючи, сховав ся до стодоли кольоніста Ґросса. Від того займила ся стодола і згоріла зі всїм збіжем, а лише завдяки сильному ратункови кольоністів і сторожі огневої з Куликова не пійшло цїле село з димом.

Ново вибраний презідент міста Львова д-р Малаховскій має зложити сего четверга о годинї 10 рано присягу на руки намістника. — Уступаючому презідентови Мохнацкому постановили урядники маґістрату вручити пращальну адресу з підписами всїх функціонарів громадских.

Театральні представленя для студентів. Дирекція львівского театру наміряє сеї зими завести одну новість в представленях. Именно в порозуміню з краєвою радою шкільною буде давати кождого тиждня в суботу пополудневі представленя, котрих репертуар буде складати ся з клясичних і для молодежи відповідних штук.

З жартів застрілив. Дня 27 мин. місяця бавили ся дуже весело в хатї побережника лїса, належачого до села Радча, два парубчаки, любчики Гандзї Н. Забава вже кінчила ся, а один з парубчаків, Гнат, з жарту, аби трохи пострашити Гандзю, хопив дубельтівку і зачав мірити до неї. Дмитро, син побережника, видячи грозячу небезпечність своїй любцї, зірвав ся з місця в став між Гандзею а Гнатом, заслоняючи Гандзю своїми грудьми. Нараз роздав ся гук, а Дмитро, поцїлений в лїву сторону легких, упав трупом. Гнат з перестраху утїк.

Цїкавий вирок. У Відни лучають ся так само, як у нас у Львові, лиш не так часто, випадки, що фіякри беруть від подорожних за їзду більше, як им належить ся. Отже в однім такім випадку засудив віденьскій суд фіякра за обманьство. Тим способом орік суд, що жаданє більшої як належить ся, такси за їзду становить злочин обманьства.

Рідка операція. Д-р Бравн, доцент краківского університету, довершив сими днями на трупі одної женщини дуже тяжкої операції. Именно перед пологом померла згадана женщина на ваду серця. Д-р Бравн перерізав помершій живіт в кілька мінут по смерти і виймив дитину. Дитина доси жиє.

Незвичайне самоубійство сповнила вчера Марія Коїтшимова 50-лїтна вдова по ревідентї зелїзничім у Львові. Она вислала слугу до міста на купно, а сама замкнула двері від мешканя на ключ, потім ударила себе обухом сокири в чашку так сильно, що чашка пукла і кров пустила ся струєю. В тій хвили одна з сусїдок запукала до дверей. Коїтшимова мала ще на стілько сили, що відкрутила ключ і отворила двері та закричала: "Schauen Sie, ich bin verruckt! Das hab' ich mir selber gethan!" По тих словах упала на землю без житя. Всякій paтунок не здав ся на нїщо. Комісія застала в одній комнатї все в порядку, а в другій вікна бучи позатикані подушками. Видно, що Коїтшимова приготовляла ся до самоубійства в розстрою ума.

Дрібні вісти. Дня 15 н. ст. с. м. [ві второк] відбуде ся в Корничах вінчанє п. Льва Несторовича з панною А. Гуркевичівною, сиротою по священику. — Дня 13 н. ст. вересня відбуде ся вінчанє п. Павла Каміньского укінченого богослова з панною Зиновією Пиндус, дочкою пароха в Богородчанах. — Дня 29 н. ст. вересня відбуде ся в Тарнавці [п. стація Заршин] вінчанє укінченого богослова Андрея Кочиркевича з панною Єленою Бескид, дочкою місцевого пароха.

Дѣло