Кажуть, що після послїдної конскрипції має бути у Відни около 800 Русинів. Число в послїдних часах еміґрації може й побільшило ся. Однак Русини віденьскі розсїяні по всїх 19 повітах [бецирках], а в лїтї значне число й по-за Віднем, тому-то они гублять ся. Найбільше постійно ґрупують cя наші студенти около товариства "Сїч" в XVII. повітї. Хвилево, як н. пр. в недїлї і більші свята, сходять ся віденьскі Русини всїх верств в церкві [І. повіт], де майже завсїгди запізнають ся наші робітники.
Тепер є у Відни три товариства рускі: "Сїч", товариство студентске, в XVII. повітї, "Громада" в IV. повітї, а "Родина", новоосноване товариство робітниче, сходить ся в І. повітї. З одного товариства до другого є майже година ходу. ["Русского" товариства студентского "Буковина" в XVIII. повітї не числю.]
Товариство "Громада" має задачу громадити всїх Русинів віденьских, хоть, що правда, має тепер найменше членів. А шкода, бо є то одиноке руске товариство у Відни, де міг би належати кождий Русин без різницї стану. В "Громадї" могло би дїйстно зосередити ся житє всїх віденьских Русинів, через що могли би ми звернути на себе увагу і витворити собі повагу між чужими. Але у нас, як звичайно, кождий по "осібках"! У нас, не лише в політицї, але і в товариствах — і то на чужинї! — мусять бути партії. Впрочім може колись там і була причина до суперечок між "Сїчію" а "Громадою", тогдї, коли то — як кажуть — через основанє "Громади" оснувателї єї [особливо тогдїшний студент фільософії п. К. Студиньскій] мали на цїли: сокрушити "Сїч". Через те витворилась між тими двома товариствами така незгода, що ще й до нинї нема між ними дружних зносин. Перша вина за ті ворогованя лежить — по моїй гадцї — на передових оснувателях "Громади", і то не задля основаня єї, а за-для поставленої убічної цїли, зверненої против "Сїчи". Може би були они такої цїли собі й не витикали, коли-би були вирозуміли се, що "Сїч", яко товариство студентске у Відни, бути мусить. Они-ж, противно, через уступленє своє і відтяганє ще инших членів від "Сїчи", помогли їй виклярувати ся на чисто-студентске товариство і скріпити ся в тій позиції. Однак разом з уступленєм передових оснувателїв "Громади" зникла і згадана цїль убічна, отже і причина вороговань. А що відносини між "Сїчею" а "Громадою" ще й до нинї не уложились, винен сему той, хто опісля не хотїв дружних зносин. [Не хотїла, як відомо, "Сїч". — Ред.] Тепер нема причини до вороговань! Нїяке товариство не перечить другому права истнованя, а у всїх товариствах панує той самий дух. Правда, кажуть ще й доси декотрі студенти, що "Громада" не потрібна, і то як раз ті, що найбільше намагають ся змінити статути "Сїчи" в дусї чисто-студентского товариства. Вже тепер зависить від вільної волї видїлу "Сїчи" приняти на свого члена якогось не студента, або не приняти, і, розумієсь, що то "не приняти" єсть єму догіднїйше. Кажуть: "Громада" не потрібна, а не відповідають на питанє: де би "Громадяне" дїли ся, як би "Громади" не було, а до инших руских товариств вступ им зборонений. По моїй гадцї — не хотїти "Громади" і "Громадянам" до себе вступу не позваляти, значить: виключати богато поважних віденьских Русинів из житя народного! Однак менї здає ся, що три товариства рускі у Відни бути мусять конечно, а то: з причини різниць станових та интелєктуальних і з причини великої просторони Відня, а розсїяня на нїй Русинів [о чім свідчить найлїпше теперішне ґрупованє товариств в повітах І., IV., ХVІІ-ім.]
Всї три товариства сходять ся — зoвcїм природно — в одній точцї, т. є. в справі народній, а розходить ся лиш о те, котре з них має на внї репрезентувати всїx Русинів. Менї здаєсь, і кождому буде се ясне, що задача така мусить належати до того товариства, в котрого склад входять або можуть входити всї Русини без різницї станів. Товариством же таким є лиш "Громада'', бо анї статут, анї видїл єї не забороняють нїякому Русинови до неї належати, — хиба, розумієсь, коли-би хтось провинив ся против єї статута. Задачу таку може собі покласти і "Сїч", і певно що осягне єї, коли-б наперед відповідно зреформувала ся; однак "Сїч" певно того не схоче. Бо й на чім же би остаточно стало? Ото "Сїч" переняла би тогдї задачу нинїшної "Громади", а студенти мусїли би — зовсїм природно — заснувати своє окреме товариство. Чи таки переставлюваня і руйнації є потрібні, кождий видить. Тому антаґонізм між нашими товариствами віденьскими зовсїм не на місци. "Сїч" нехай останесь чисто студентским товариством, "Родина" робітничим, а оба ті товариства повинні би ґравітувати до "Громади", не зливаючи ся з нею.
Після того, що я тут бачив і чув, можу начислити до-тепер около 40 родин як чисто-руских так і мішаних — розумієсь, з виїмкою студентів, бо родин своїх у Відни не мають.
О домашнім житю тутешних Русинів не богато знаю. Урядники, доктори і рускі купцї [а купцїв є тут три чи чотири, що мають склепи і поводить ся им не зле]. Жиють і поводять ся, розумієсь, відповідно до своїх станів. Студенти — як всюди студенти. Грошей найчастїйше нема, тож питає оден другого, чи третій дістав з-відки гроші. Коли оден дістане, то і у инших відживають надїї... На висше згадане число 800 душ Русинів припадає найбільше робітників. З віденьских Русинів не може нїхто до-тепер подати точно их числа. Мужчин-робітників єсть тут без порівнаня більше; женщин-слуг мало. Рускі робітники женять cя найчастїйше з Чешками.
Робітники горнуть ся до Відня аж около зими, бо в лїтї більша их часть є при роботах по-за Віднем. Заробляють тижднево пересїчно около 7 злр., жиють досить вигідно, а декотрі зложать часом і якій грошик до каси. Обставинами житя они досить вдоволені. О Галичинї споминають лихим словом, особливо тогдї, коли им читати часописи з Галичини.
Відносини поміж робітниками-Русинами а иншими верствами віденьских Русинів зовсїм різнять ся від тих відносин в Галичинї, — що впрочім є всюди у Відни, а у нас тим більше, бо всї відчуваємо, що ми тут на чужинї. Лїкарі і адвокати наші помагають тут взагалї всїм Русинам безплатно і то — охочо.
Не можна сказати, щоби наші робітники умисне приїзджали до Відня. Неоден певно застряг тут по дорозї до Америки, але найбільше є таких, котрі тут давнїйше при війску служили, і таких, що из своїм сюда приїхали. Опісля вербують они ще й других своїх краянів на роботу. Такому, що не має тут своїх знакомих або не вміє нїмецкого язика, трудно було би тут знайти роботу. Правда, столярі і мулярі, що мають свідоцтва фахові, знаходять роботу скоро.
Що-до житя товариского між робітниками, то — звичайно наші люде... Однак ми зoвсїм тому не подивуємось, розваживши з-відки і куда они приходять.
Приходять из кута, де "oświata, to miecz obusieczny w ręku ludu!" Правда, пане ґpaфe? Гнала их з відтам найчастїйше нужда, як огнистий меч архангела гнав за гріх Адама і Єву, з тою лише різницею, що гріх наших людей, — т. є. темнота й нужда — не походить з их вільної волї, але є се гріх — ну, ми знаємо чий! Вуж-куситель може і дальше зіставати в раю, а для лекших підходів з своїми покусами може ще й тихцем повзати... Нужда гнала их з ріднї в світ чужій і широкій, без всяких приготовлень просвітних [бо найчастїйше они неписьменні], без самосвідомости, без провідної гадки й цїли. Неоден, пращаючи ся з ріднею, подумав собі: "Ось иду! Або я знаю, де йду? Иду, бо ту не набуду! Не набуду та й годї!"
Приїзджають на чужину. Довкола них все чуже, все незрозуміле. Світ то для них занадто новий, занадто рухливий, повний житя і енерґії. Культура чужа, им не зрозуміла, а своя — ех, лїпше і не згадувати о тім, що болить!..
Чуже не своє, а на чужинї радо шукало би ся свого... У Відни допитують ся до церкви і йдуть туди. Йдуть до неї і ті, що довше тут перебувають, бо кождого своє тягне. Оден иде з побожности і любови до церкви; неоден знов у церкві пригадує собі дитинячі свої лїта щасливі [бо тогдї они були у кождого щасливі, хоть може голодний, босий і обдертий біг до церковцї]; де-хто, не маючи роботи, в церкві надїєсь у своїх поради або й поратунку. Вже-ж таки нїхто так чоловіка не розуміє, як "свій", а на чужинї той "свій", до кого мати з-малку тим самим словом промавляла. [Якій то скарб — слово рідне!] Рідше приходять до церкви лише старші "бриськи", що то вже кождий кут у Відни знають...
По службі Божій збирають ся на хвилю коло церкви і тут, привитавшись, радять, де би им ити разом побалакати та забавитись. Відтак умовившись идуть до одної кнайпи [бо у Відни не можна навіть деинде, а у кнайпі віденьскій не так, як в Галичинї]. В послїдних часах сходять ся завсїгди "Zur Schwarzen Katze", де і я заходжу. Тут сїдають громадками — старші из старшими, молодші з молодшими, а кому до вподоби, то й коло дївчат. Кождий дістає свій "Кrugel Віеr", попивають і сейчас зачинає ся розмов, настає гамір і cмix. Майже завсїгди лучить ся і хтось такій, що принїс из собою якусь руску часопись та хотїв би на голос всїм перечитати. Щоби всїх трохи утихомирити, скаже: "Гей, краяни! послухайте щось цїкавого!" — "Цїкавого? то пpocимo!" і той читає а всї слухають. Та супокій недовго треває. Сей дослухає ся чогось, що зродить в нїм жаль, той відчує гнїв, то знов усї зарегочуть ся. Кождий хотїв би і слухати і чувство своє заявити, але читач підносить голос і читає дальше. Або нераз підчас сміху читач перерве, щоби зараз опісля дальше читати, — але де там! Сміх ще зовсїм не втих, а тут уже гамір! Кождий дебатує о тім, що єго розгнївало а що подобало ся, — сей відказує на паньскі і жидівскі порядки в Галичинї, тому знов смішне подобаєсь, а дехто певно пригадує собі і свою долю чи недолю, якa єго гнала з ріднї в світ за очи, бо склонить голову і протяжко зітхне. Се звичайне у тих, що опинились на чужинї не из своєї доброї охоти... Нераз зачне ся і якась секретна бесїда. Ось н. пр. має оден довірє у других. Той присуне ся з одної сторони, бо хотїв би з чимсь звіряти ся; тамтой з другої сторони хоче порадитись, иншого треба пожалувати, а на кождого треба зважати. А все дїє ся нїби в секретї, а то вже всї знають...
Ось такі то наші люде! Треба их лише розуміти, розуміти і розуміти! Чоловік витревалий богато з ними може зробити. А щирого чоловіка они дуже навидять. Правда, треба поводити ся з нами поважно, але так, щоби тою повагою их не відтручувати від себе...
Гамір не перестає і читач не читає. Нараз гукне пісня: "Ми ті, котрим заперті двері, запертий до свободи шлях" або "Гей нема то краю, краю". І вже всї співають, хоть нїхто акордів не подавав [а бувають часто і неможливі акорди!], Потім читачеви треба лише в пору розпочати дальше читати, як раз в хвилю, коли спів кінчить ся, бо инакше не діжде ся супокою. "Ось що тут знов пишуть в газетї зі Львова!" — скаже і вже читає. І знов всї слухають, зітхають, гнївають cя і сміють ся.
Часом запоряджує ся і якась складка грошева. Ось н. пр. сей довшій час без роботи, або той лежить хорий, — треба поратувати. Недавно писала сюда якась Анна зі Львова, що колись так перебувала у Відни. Она просила, щоби єї поратувати. Але посилай же якійсь Аннї у Львові! Хиба-ж там мало таких имен у великім Львові! Але з того письма Анни зі Львова до Відня видко, що лїпше дбають о свої Русини віденьскі...
Ось так тут проходить нашим людям день святочний. Около 9-ої вечером лагодять ся всї до розходу. Кождий з кождим прощає ся, женщини цїлують cя, а де-хто на дорогу частую ще свою громадку "Doppellitr-ом" здержуючи і обіцяючи, що й сам иде зараз до хати. Щирість видко у кождого, а найбільше у того, хто упорав ся з більшим числом "кріґлїв". Однак нїхто майже нїколи не запє ся. Що хвиля ворушать ся всї до розходу, але майже кождому якось годї розстати ся, зволїкають немов лякають ся пригадати собі по відходї на тяжку, завтрішну працю... Вкінци розходять ся. Той того відпроваджує, женщини ще раз цїлують ся, — вкінци всї дістають ся до хат.
На другу недїлю знов сходять ся.
Ось таке то житє на чужинї, — оно певно і в Америцї не богато різнить ся.
І я о 10-ій вечером вже у хатї. Дрімаючи думаю собі: Чи є так у Львові і по инших наших містах?
Певно нема! Шкода! А у нас є вже і своє товариство робітниче "Родина"*) А може там, в краю нема робітників і міщан Русинів? А може они Руси на нїчо не придадуть ся?... Шкода!**)
. . . . . . . . . . . . .
Приємний супочинок по праци!
*) О сїм товаристві і про перші єго збори маємо в нашій тецї ширшу звістку і подамо єї другим разом. — Ред.
**) Таке товариство є в містї Стрию "Міщаньска Бесїда". — Ред.
У Відни 23 VІII. 1898.
[Дѣло, 28.08.1896]
28.08.1896