З вистави в Дрезднї.

В тім poцї великій урожай на вистави в цїлій Европі. В Новгородї вистава всероссійска, в Лондонї индійска, в Пештї ювілейна мадярска, в Женеві швайцарска. Очевидно, що Нїмеччина не остала по заду. В Берлинї стягає множество публики краєва вистава промислова, в Штутґартї отворена вистава для елєктротехніки, в Кіль межинародна вистава кораблїв, в Варнсдорфі вистава господарско-промислова, вь Нірнберґ краєва вистава баварска. То й Саксонія не далась випередити другим краям нїмецким і устроїла саксоньску виставу промислову в Дрезднї.

Вистава саксоньска представляє ся взагалї не надто величаво. Чужинець — котрий їдучи до Дрездна вже в дальших охрестностях сего міста, особливо над Ельбою, не може досить налюбуватись красою і величностію будівель, віль та заводів промислових і бачить на кождім кроцї слїди висшої культури та запопадливої працї на поли промислу, а в самім містї вже на першім кроцї відчути мусить, що знаходить ся в одній з найкрасших столиць Европи, — має право більше надїятись по тій виставі і оглядаючи єї дізнасть певного рода розчарованя.

На виставі єсть властиво лиш один справдї великій і дуже гарний павільон, нагадуючій світові вистави — т. зв. головний павільон. Сей павільон повний всякого рода виробів промислових, про котрі годї ширше розписуватись, бо треба би хиба повтаряти все те, що бачить ся стереотипно на всїх виставах. Меблї і меблї без кінця, всяких родів і фасонів, столи їдальні з готовою заставою [очевидно порожною], спальнї в стилю altdeutsch, вироби золоті, срібні, шкіряні, паперові і пр., які можна було бачити і на виставі у Львові, не говорячи вже про Прагу. Одно, чим импонує сей павільон, то пребогата і прегарна вистава порцеляни, котрої тут впрочім вітчина. На кождий спосіб, коли чоловік кілька годин перейдесь по Дрезднї, побачить за вікнами торговельних мaґaзинів все те, а може і много більше, що тут дає єму вистава.

Побіч головного павільону стоїть окрема галя машин. Виставлені тут предмети зрозумілі хиба для фаховця. Вистава машин представляєсь розмірно найкрасше і найбогатше. Все тут своє, краєве, не знайдесь тут анї одної фірми з по-за границь Саксонії. Особливо богато репрезентовані тут різнородні мотори ґазові — всї в руху. Дуже цїкавий віддїль друкарняний. Машини різнородних конструкцій печатають безпереривно в очах публики різнородні оповіщеня і ґазети. Богатий також віддїл машин до шитя.

За галею машин стоїть окремий павільон для поїздів, упряжи і т. п. предметів спортових. Деякі люксусові окази тут справдї импонуючі.

Хто мав нагоду частїйше бачити вистави в послїдних лїтах, той не може не запримітити тої всїм майже виставам спільної появи, що теперішні вистави устроєні так, щоби в головній части служити забаві публики і тим стягати єї до себе. Первістна цїль і задача вистав — знакомити загал з способами і резульиатом продукцій всяких галузей сходять поволи на другій плян. Нинїшна легкість і дешевість комунікації дає можність осягнути тую цїль і в иншій дорозї, а з другої сторони самі продукти і средства продукції интересували би переважно самих лише знатоків та людей фахових. Щоби стягнути публику взглядно задержати єї в містї через лїтний сезон, предприємцї старають ся бавити єї всякими можливими способами, почавши від невинних лябіринтів і блискучих фонтан а скінчивши на турецких гаремах, виставлених рядом з оказами тисячилїної мадярскої культури...

Забавна часть виповняє очевидно також в звичній мірі і виставу дрезденьску. Тут на першім місци згадати належить про Старе Дрездно, котре становить головну точку атракцій для публики. В головнім павільонї, у віддїлах промислових буває звичайно досить порожно, а завсїгди дуже поважно; коли противно в AU-Dresden все повно, все живо і весело. Та, правду сказати, публицї тутешній не богато потреба до веселости.

Alt-Dresden представляє, як кажуть, зовсїм вірно ринок і сусїдні улицї так, як виглядали они в ХVІІ-ім столїтю. Окружене оно зі всїх сторін валами і баштами, на валах стоять середновічні галябардисти, котрі, щоби додати собі поваги і виду великої старинности, в страшний спосіб морщать приправлені брови і крутять приправленими вусами, що серед невибагливої місцевої публики будить величезну веселість. На розї в ринку стоїть старинний ратуш з вежою, на котрій уміщено соняшний годинник, і з конечною в кождім нїмецкім містї Ratskeller. На долинї в ратуши міска вага, котру окружає все товпа цїкавих. На вазї тій важать убрані по старинному міскі пахолки кождого, хто забажає і — очевидно — заплатить. Побіч ваги прибите оповіщенє, стилізоване в старо-нїмецкім язицї, котре постановляє, яку таксу за вагу платити мають keusche Jungfrauen, яку treue Gattinen, і т. д. Для Schwiegermutter установлена, розумієсь, такса подвійна... Вкруг ринку стоять доми середновічної структури з властивими тогдїшному нїмецкому стилеви ґльорієтами та ґанками, дахи покриті всї округлою червоною цеглою. У внутрі домів всюди шинки, цукорнї та реставрації, вічно повні веселих та галасливих Нїмцїв, коло котрих увиваєсь прислуга прибрана в костюми ХVІІ-ого віку. В кождій майже такій господї грає середновічна музика вальси сучасних композиторів. Тая гра, помішана з гамором публики, з накликуванєм прислуги, творить разом хаос роздираючій слухи. Серединою ринку проїздить від часу до часу тогдїшний віз почтовий і стає під будинком, на котрім виднїє напись "Еrb-Post-Ampt". Віз має усе богато пасажирів, радих за кілька феників зробити собі "a Hetz"... На серединї ринку забавляють безплатно публику різнородні штукарі, а найбільша вже радість панує при воротах кождого дому, де за потягненєм дзвінка розтвираєсь на поверсї вікно і в нїм показуєсь манекін з ліхтарнею, маючій представляти сторожа дому. Коли то все вечером освітять різнобарвними огнями, то цїла тая товпа людей, жива і криклива, всї ті миготячі тут і там білі перуки, жовті і червоні кафтани і високі шоломи галябардистів, вся тая сумішка різнородних барв і тонів творить дїйстно ошоломляючу цїлість і вид якогось фантастичного ярмарку.

По-при Alt-Dresden стягає також богато публики павільон Едісона, в котрім відбувають ся від рана до вечера представленя т. зв. "живих фотоґрафій". Єсть се нове винайденє Француза Лімієра з Ліону. Як Едісон винайшов фоноґраф через те, що умів увязнити тони а відтак репродукувати их до схочу, так і винайденє Лімієра, зване "кінематоґраф", лежить в похваченю поодиноких по собі слїдуючих рухів і в репродукованю их в природнім порядку. Поодинокі фотоґрафії представляють в кінематоґрафі не поодинокі хвилеві ситуації, a цїлі сцени — н. пр. війско машируюче; людей, що купають ся, скачуть з висоти у воду, і пр. Один образ представляв дві баби, котрі бють ся з собою так довго, доки не розчипчить их надійшовшій мужчина. Живі фотоґрафії — річ цікава та займаюча — і предприємство робить на тих представленях дуже добрий интерес.

З-заду за Alt-Dresden, в самім закутку вистави, містить ся віддїл з верха непоказний і публикою не дуже навіщуваний, однак мимо того для нас найбільше цїкавий і найбільше притягаючій. Єсть се віддїл лужицкій. Яко мешканцям Саксонії придїлено лужицким Сербам місце на виставі, місце не велике, однак они уміли використати єго в спосіб приносячій честь их праци і патріотизмови. Єсть там лужицка загорода, лужицка господа [serbska kоrсmа] і — що найважнїйше — лужицкій національний музей.

В сїльскім будівництві Лужичан бачимо два головні типи що-до будови хат, котрі зовуть ся по лужицки "khezа" або "domske". Один тип — се хати зовсїм деревляні, будовані з кладених колод; другій тип — се доми будовані з деревляних колод кладених на переміну з цеглою. Ті другі, на-пів муровані доми, не є оріґінальні лужицкі, бо сей спосіб будованя приняли Лужичане від Нїмцїв; за те першій тип єсть оріґінальний лужицкій. На виставі єсть khezа цїла з дерева. Хати обох типів бувають одно- або дво-поверхові; крівлї криті соломою. Всї хати обширні, бо містять в собі не лиш людскі мешканя, але також під одним дахом хлїв для худоби. Форма хати — довгій простокутник подїлений на чотири части, з двома окремими входами. Один вхід по серединї веде до сїней, з котрих иде ся на лїво до мешкальної комнати, на право до комори, котра звичайно буває передїлена поперечною стїною на дві части. Другій вхід веде до хлїва, в котрім кромі жолоба для коней і худоби буває в кутї малий хлївчик для безрог, а над ним в формі поверха ократоване місце на дріб. Мешкальна комната звичайно дуже простора. З правої сторони від стїнних дверей стоїть піч до вареня, часто кафлева, за печію в другім кутї широкі ліжка, з лївої сторони від дверей великій, звичайно квадратовий стіл [blido], коло него лавка, а стільцї округлі. Кромі того в цїлій комнатї по-під стїни стоять лави, а на стїнї вкруг полицї, на котрих містить ся всяка посудина. Вікон буває в комнатї чотири, два від фронту а два в бічній стїнї; подекуди стрічаєсь і пяте в задній стїнї. Вікна великі, декуди замість одностайної білої тафлї складають ся шиби з богато різнобарвних круглих тафель з грубого скла. Вікна такі, здаєсь, переняті від Нїмцїв. В кождій хатї бачимо один або більше коловоротів [Spinnrad], а також часто варстат ткацкій, бо ткацтво єсть головним промислом домашним Лужичан. Перед хатою суть правильно грядки з цвітами, за хатою тягнесь двір з будинками господарскими. В кождій загородї буває правильно кирниця з журавлем.

(Конець буде.)

[Дѣло, 13.08.1896]

(Конець.)

В лужицкім віддїлї безперечно найцїкавійшій лужицкій народний музей. Єсть се великій деревляний павільон з вежою, в котрім виставлено все, що відносить ся до етноґрафії, культурного і науково-літературного розвою лужицких Сербів.

Найбогатшій і найкрасшій віддїл етноґрафічний. В чотирох кутах музею уміщені чотири великі ґрупи осіб природної величини, в котрих дві представляють сцени весїльні, одна родину лужицку в свято, а одна при буденній роботї. Кромі того розставлено 60 мoдeлїв меншої величини в народних костюмах і множество фотоґрафій представляючих різнородні сцени з житя домашного Лужичан в різних околицях.

Костюми лужицкі дуже різнородні, особливо що-до добору барв панує тут як найбільша довільність [кромі костюмів весїльних]. Замітити належить, що вплив нїмеччини і взагалї купної тандити слїдний більше при костюмах мужеских, нїж жіночих. Декуди мужчини носять ся зовсїм по нїмецки, підчас коли жіноцтво задержало майже всюди лужицкій стрій народний.

Звичайний буденний стрій лужицкої жінки складає ся з полотняної кольорової спідницї і сорочки з короткими рукавами висше ліктїв. На сорочцї корсетик з вовняної матерії, переважно темної, на корсетику зложена на вхрест хустка так, що кінцями з переду і з-заду заложена за пояс і вкриває груди і плечі. На голові носять замужні жінки очіпки, старші женщини лише чорні, з кокардами з-заду, а під шиєю підбородки. Дївчата носять на голові хустку завязану широко з двома кінцями відстаючими по боках немов крила. Хустка спадає з-заду рівно на плечі. Барви хусток переважно живі. На ногах носять панчохи і шкіряні патинки на деревляних підошвах.

Мужчини носять короткій спенцер без рукавів. Спенцери ті бувають різнобарвні, часом дуже яскраві. Штани короткі, лиш до колін, а відтак панчохи і патинки зі шкіри, як у жінок, або соломяні дуже грубі і дуже високі. На шиї носять хустки всїлякої барви, а на верх убирають полотняну свитку з довгими полами, подібну кроєм до краківскої полотнянки, і з кольоровими [найчастїйше зеленими] вилогами. На голові шапка баранкова, дуже подібна до козацкої, тілько значно низша, з глубокою випусткою і кутасом. Випустки бувають також різнородної краски.

Характеристичні суть одяги весїльні. Тут панує більша правильність і одностайність. Молода не сміє мати на собі — борони Боже — нїчого червоного [рації сего звичаю не міг я дізнатись]. Стрій молодої складає ся з білої запаски, котрою окрита она вкруг так, що спідницї зовсїм не видно. В поясї синя кокарда, спадаюча з-заду до самої землї. Корсетик шовковий [хиба у дуже бідних вовняний] з рукавами. На корсетику на вхрест перевязана біла хустка, обшита у богатших коронками, на грудях по хустцї тій дуже богато скляних пацьорків, около 15–18 рядів, а під пацьорками ще богато рядів монет; ряди ті мають форму трикутника, котрий кінчить ся низше пояса. З-заду закривають цїлі плечі великі різнобарвні кокарди. На голові має молода дуже високій стіжковатий колпак з чорного оксаміту, а на верху колпака вузеньній віночок з білих і зелених цвітів, переплетений срібними пацьорками. На задній части колпака нашита цїла гора жовтих бляшок; підстава єї обшита такими-ж бляшками так, що творить неначе грубе золоте колесо. До сего колеса поначіплювані на жовтих дротиках жовті бляшані звізди, котрі дзвонять при кождім руху голови. З верхного вінка звисають на плечі зелені ленти. — Стрій молодого не різнить ся кроєм від звичайного, а лише що до якости матерії. І так бувають штани у богатших оксамітні, черевики все шкіряні, свитка довга сукняна, капелюх круглий фільцовий, пояс часто зроблений з мушель.

Цїкаво виглядає похід весїльний. На самім передї йде весїльний міністер церемонії, котрий тут зовесь brаskа, в трикутнім чорнім капелюсї, з припятою по лївім боцї грудей довгою до самої землї лентою, коло котрої красує ся китиця. З правого боку припята хустка, в правій руцї палиця, на котрій висить довга стяжка. За brask-ою идуть парами: обоє молоді, відтак свати і свахи, дружки і дружби, а відтак парами прочі весїльні гостї. Родичі молодої до церкви не йдуть.

В етноґрафічнім музею подибуємо дальше моделї лужицких домів, домашну посудину за теперішних і давнїйших часів, між котрою визначають ся величиною і гарною формою великі глиняні збанки і стародавні цинові фляшки і чарки. Тут поміщені і поодинокі части народних строїв, особливо жіночих, дальше старі малюнки з лужицких церков і знаряди господарскі.

У мене за мало було часу, щоби докладно розглянути і затямити собі всї подробицї, тож переходжу до науково-літературного і артистичного віддїлу музея.

В окремім віддїлї музея виставлені лужицкі книжки і часописи. З часописій видаваних в Будишинї, котре то місто становить осередок лужицкого населеня в Саксонії, я бачив тут слїдуючі: 1) Łuźica, Mеsaćnik za zabawu a powuсenje — часопись літературно-наукова, видавана д-ром Ернестом Мукою; 2) Сasopis Macicy serbskeje — річник Матицї лужицкої під редакцією того-ж д-ра Е. Муки; 3) Serbske Nowiny — тиждневник політичний — редактор I. Е. Smoler; 4) Serbski Hospodar — сasopis za serbskich ratarjow — двотиждневник для господарства, редактор G. Kubas; 5) Pomhaj Boh — популярний тиждневник для народу реліґійно-наукового змісту, редактор священик Golсz; 6) Katholski Posol — двотиждневник видаваний товариством св. Кирила і Методія в Будишинї для народу, редактор Jakob Skala. — Перші три часописи печатані латиньскими буквами, другі три ґотикою. Між Лужичанами уживає ся одно й друге і не єсть се причиною нїякого роздїлу або непорозуміня.

З книжок лужицких заслугують пеpeдoвcїм на увагу — по-при наукові річники Macicy serbskeje — виданя популярні для народу, реліґійного змісту. Виставлені також працї нїмецкі і ческі про Лужичан. Оден обємистий твір д-ра Муки з лужицкої фільольоґії одержав першу премію на науковім конкурсї академії в Липску.

Идею національну піддержують між Лужичанами — численні розмірно до числа того народу національні товариства. О скілько я міг довідатись, истнують між Лужичанами в Саксонії слїдуючі товариства: В Будишинї товариство наукове Macica serbska, просвітно-церковне товариство св. Кирила і Методія і забавне Beseda. Послїдне числить в Будишинї 150 членів. Кромі будишаньскої besed-и є ще три такі товариства лужицкі в Саксонії а именно в Дрезднїі товариство Cernoboh з 70 членами, в Kittlitz beseda з 36 і в Hochkirch beseda з 40 членами. Besed-і ті суть огнищами руху товариского, плекають слово і пісню народну Лужичан і дають лужицкі аматорскі представленя драматичні. Постійного театру народного Лужичане не мають; нема також оріґінальних лужицких творів драматичних, а аматорскі театри грають самі переклади ческих, польских і нїмецких драматичних творів. В товариствах тих ширить ся також тенденція зберігати національний стрій Лужичан.

В музею виставлені також лужицкі народні инструменти і музикалія. Инструменти ті суть: husla — скрипка на три струни; tarakawa — рід клярнету довгого і вузкого з широким кінцем і piścatka — подібна зовсїм до нашої сопілки.

Між творами музикальними суть передовсїм збірники пісень народних, котрі нaвiв я в моїм попереднім письмі про славяньскій концерт в Дрезднї, а дальше твори сучасних лужицких композиторів Кровца і Коцора.

Бярнат Кровц єсть нинї першим лужицким композитором. Се чоловік молодий, лїт около 33; в фаху єсть він учителем народним в Дрезднї. Там скінчив він музичну консерваторію і образуєсь дальше в музицї. Я мав нагоду пізнати єго лично і, о скільно недовге знакомство дає право судити про чоловіка, бачив в нїм чоловіка світлого і свідомого, горячого патріота. Про єго композиції і музикальний талант висказують ся з похвалою і знатоки-Нїмцї. До найкрасших єго творів належать: Naletne zołmy [весняні води] сюіта на орхестру в пяти частях, Meja a lubość [весна і любов], hudibne powódki ze Serbovo, цикль пісень лужицких п. заг. Priroda a wutroba [природа і серце]. Всї ті композиції печатані в Будишинї і продають ся там в книгарни Oskar-a Roesger-a.

Другій композитор лужицкій К. А. Коцор єсть на-скрізь самоуком. З фаху він орґаніст в Kittlitz, талант у него незвичайний, як се можна було спізнати вже з тих творів єго, котрі були відспівані на дрезденьскім концертї. Він написав богато пісень і творів на орхестру. Між музикаліями єго в музею бачив я рукопись єго опери п. заг. Wodzan, spewohra w 4 obrazach. Лібрето написав Лужичанин Н. Duoman; сюжет взятий з нїмецкої Niebelungen Sage. З орхестральних єго творів має визначатись єго Serbski Requiem.

Народний лужицкій музей з дрезденьскої вистави має бути в цїлости перенесений до Будишина. Там наміряють Лужичане побудувати для сего музея новий великій будинок. Плян того будинку можна було оглядати на виставі. Єсть се прегарна, монументальна будівля. На здвигненє сего музея збирають Лужичане запопадливо фонди; на тую цїль призначені також вступні оплати до музея на виставі. Збиранє фондів иде скоро — і будова музея має вже незабаром розпочатись.

Такій рух, стілько сили і успіхів проявляє горстка Лужичан в числї 52 000 людей! Єсть их як-раз тілько, кілько у нас буває Русинів в однімь повітї. Але у них єдність, одушевленє для своєї справи і енерґія. І тому лиш завдячують Лужичане, що подібно другим племенам славяньским не потонули в великім нїмецкім морю. На кождий случай приглянутись близше их житю єсть річію дуже милою і дуже поучаючою.

В Дрезднї, в липни 1896.

[Дѣло, 15.08.1896]