Царівна.

Мало свято відбутись врочисте:

Мала пишна царівна прийти!

Мала люба моя на устах, на очах промінистих

Тихий світ, ясний усміх мені принести.

Мала люба прийти,

Дорогая прийти.

Сонце в очі проміннями било,

Сонце очі сліпило,

Сонце шлях, — гей! царівні моїй сонце шлях заступило!

Щоб до мене не йшла,

Щоб той усміх йому віддала

Та, що серце так радісно, буйно любило!

Але певен я ждав.

Всею силою думки палкої,

Всею міцью любови святої

Я привіти на зустріч укладав.

Боже, Боже! Які я слова добірав!

Скільки серця-чуття, скільки болю я в них складав!

То ж не знати було, чи я пісню співав,

Чи молитву читав,

Чи уривки забутої казки

Про царівну, про чари і ласки

Я з своєю, новою, я з казкою серця сплітав.

Так я ждав... І завважив я ждучи,

Як мінилося сонце блискуче,

Як помліло проміння сліпуче,

Як поволі між гори, ізвори,

Між клен-древа, зелені явори.

Від шпилів та й на тії узбочі

Впали тіні, мов вії дівочі.

І я бачив, як заздрість і гнів

Взяли сонце велике, червоне,

Як від гніву того край небес заярів,

Як від гніву того, наче мак, наче тії піони,

Спалахнули верхи яворів.

І ударили дзвони вечірні,

Аж під небо метнулась луна,

І виходила пишна царівна —

Мрія, пісня моя чарівна!

А під ноги, царівні під ноги,

Сонце з того жалю здовж дороги

Роскидало багацтво безцінне:

Тихі сльози-рубіни, рубіни...

В небі сходила зоря вечірня,

Йшла до мене прекрасна царівна,

Йшла царівна, з очей проміниста,

Світла, ясна, мов Діва Пречиста.

. . . . . . . . . . . . . .

Наближалася хвиля врочиста...

[Воля, 03.07.1921]