Позитивні зміни в оперному процесі – нові постановки, свіжий погляд на музичний матеріал, креативний та сучасний менеджмент, вражаючий список дебютантів чи не у кожній виставі – втішно бачити не лише меломанам, бо в наслідку спостерігаємо зростання суспільного інтересу до українського (зокрема львівського) оперного життя.
Хоча іще зовсім недавно багатьох молодих артистів було недооцінено саме через безглуздий критерій віку й початківці не мали належної уваги критиків, які побачили блискучі перспективи їхньої кар’єри. Та вже кілька років поспіль Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької приймає до свого штату чимало надзвичайно обдарованої, інтелектуальної, професійно підготованої молоді. Сценічна залога молодшає – це явно видима ознака нашого часу й однозначно позитивна зміна.
Одним із таких молодих виконавців, якого відкрила публіці Львівська опера є Володимир Шинкаренко. Наша розмова із солістом відбулася після його успішного дебюту в опері Джакомо Пуччіні «Турандот», де він виконав партію Тимура.
Кредо співака – «Не словом, а ділом». Артист доводить, що насправді талановита людина зазвичай небагатослівна. Але набагато красномовніша її діяльність та творчі здобутки. З Володимиром так само приємно спілкуватися, як і слухати його спів. Опісля таких бесід отримуєш чимало цінних знань та потужну мотивацію.
Володимир Шинкаренко (Лепорелло), опера «Дон Жуан» В. А. Моцарта.
– У професійних колах важко знайти людину, яка ніколи не бачила твого імені на афішах – настільки багатогранна і активна твоя участь у музичному житті. Ти є випускником Донецької музичної академії ім. Сергія Прокоф’єва, лауреатом вокальних конкурсів в Україні та за кордоном, здобув грант на стажування в Берлінській оперній студії. Сьогодні ти один з провідних басів (basso-cantante) Львова. Як і чому ти опинився саме у Львові?
– Із Донецька виїхав через відомі причини – окупацію російськими військами. Представники УГКЦ (владика Степан Меньок, настоятель церкви о. Василій Пантелюк) попередили нас про небезпеку потрапити в полон, оскільки моя україномовна родина є парафіянами греко-католицької церкви. Чому подався до Львова? Можливо тому, що Львів є певним осередком українства (на жаль, інколи лише удаваним). І це було досить принципово, адже національна ідея для мене дуже важлива та близька. До того ж у дитинстві я деякий час мешкав на Львівщині, тому знав, куди їду.
– Як починався твій музичний шлях? Чи лише вокал студіював?
– Музичну школу я закінчив по класу скрипки. Вокал почав опановувати в музичному училищі. До того ж мав прекрасного педагога з фортепіано, яка викладала мені на рівні з піаністами. Це дало чудову базу для подальшого володіння інструментом. Своє навчання продовжив у Донецькій консерваторії, в класі відомого оперного співака, баса Юрія Петровича Алексейчука.
Спів супроводжував мене усе життя – починаючи від участі в церковному хорі, яким керувала моя мама (хоча грала в оркестрі як флейтистка). Власне, я напевно завжди знав, що буду співаком. До кінця не усвідомлював, але відчував. Певно, кантівський категоричний імператив рухає усіма людьми. Коли людина займається улюбленою справою, продукуються ендорфіни, які викликають відчуття задоволення. У такому разі, я відчуваю що вокал – це моє, і я несу відповідальність за той талант який маю, який продовжую розвивати.
Камерні твори у виконанні Володимира Шинкаренка і Романа Марченка.
– Як складалась твоя кар’єра у Донецьку?
–Там я переважно навчався і особливої практики не мав. Але через Донецький оперний театр у мене з’явився один перспективний контакт з організацією «LG (Leonor Gago) Artist Management». Імпресаріо з Іспанії Леонор співпрацювала з багатьма артистами, організовувала для них гастролі, залучала до іноземних постановок. Якось агент прослухала і мене та запросила на гастролі. І вже від 2010 по 2017 я періодично гастролював в Іспанії. Саме там я перейняв досвід зарубіжних колег, дістав хорошу сценічну практику.
– Як зустрів тебе Львів? Що було незвичним?
– До переїзду я часто бував у Львові, тому не можу сказати, що мені щось видалось дивним. Звісно, побачив місто з іншого, не туристичного ракурсу – різниця є. Головне, що одразу постало питання, як себе правильно зарекомендувати і реалізувати.
– Фактично, ти починав свою кар’єру з чистого аркуша.
–Так, починав ніби спочатку. І усе було поступово. Зрештою, це природно.
В. А. Моцарт «Дон Жуан». Володимир Шинкаренко (Лепорелло), Донна Ельвіра (К. Кравченко).
– Від 2014 року ти стаєш до праці в оперній студії ім. Василя Сліпака у Львівський національній музичній академії. Лише у 2018 дебютуєш у Львівській опері (В. А. Моцарт «Дон Жуан», партія Лепорелло). Що завадило вийти на оперну сцену раніше?
– Коли я приїхав до Львова, одразу пішов на прослуховування в оперний театр. На той час директором був Т. Едер. Але зрештою, нічого не вийшло і я продовжив поїздки на гастролі.
Друге моє прослуховування відбулося, коли в оперному театрі планували нову постановку «Дон Жуана», головним режисером виступив генеральний директор-художній керівник Львівської національної опери Василь Вовкун. Партію Лепорелло в «Дон Жуані» я раніше не співав, вчив потрохи для себе, але охоче пристав на пропозицію диригента Юрія Бервецького спробувати свої сили. Мою кандидатуру затвердили, тож мій дебют одразу ознаменувався головною роллю в прем’єрі одної з перших в Україні режисерських опер.
– Які партії ти вже встиг виконати у стінах театру, над якими працюєш тепер.
– Наразі виконав партії Лепорелло в «Дон Жуані» В. А. Моцарта, партію баса у виставі «Правда під маскою», яка поєднала балети І. Стравінського – «Пульчінеллу» і «Весну священну», партію Тимура в «Турандот» Дж. Пуччіні, Колена в «Богемі» Дж. Пуччіні, Монтероне в «Ріголетто» Дж. Верді. Готуюсь виконати партії Чезаре Анджелотті в «Тосці» Дж. Пуччіні, Базиліо у «Севільському цирюльнику» Дж. Россіні та Дулькамара у «Любовному напої» Ґ. Доніцетті.
Володимир Шинкаренко у партії Коллена з виконавцями опери «Богема» Дж. Пуччіні.
– Які ролі, характери імпонують тобі найбільше?
– Дуже люблю кантиленну музику. В ній я можу себе проявити якнайкраще. Кантилену я намагаюся інтегрувати зокрема у партію Лепорелло. На перший погляд, вона написана дуже дрібно, як буффонна партія, але такою насправді не є. Цікаво знаходити і вести наскрізну лінію, сприймати партію крізь призму прозорих моцартівських гармоній, а не лише горизонтально.
– Можна зробити висновок, що тобі ближче ролі ліричних героїв?
Напевно, так. Хоча і драматичні ролі цікаві. У Донецьку нашою випускною виставою був «Фауст». Я співав партію Мефістофеля і отримав колосальне задоволення. Шкода, що вистава відбувалась російською мовою.
«Серце Оксани» С. Туркевич на сцені Львівської національної філармонії імені М. Скорика. Володимир Шинкаренко в партії Царя Оха.
– А загалом, яка музика тебе приваблює? Знаю, що ти мав досвід виконання багатьох репертуарних опер, режисерської опери, опери для дітей «Серце Оксани» Стефанії Туркевич, сольних партій у творах кантатно-ораторіального жанру тощо. Виконання якої музики приносить тобі особливе задоволення?
– Мені подобається усе, за що берусь. Тому не можу виокремити щось конкретне. Ближче все-таки мені музика Моцарта. Мама згадувала, що в дитинстві, коли я чув Моцарта, починав танцювати. У вільний час слухаю здебільшого барокову музику – Вівальді, Баха та ін.
Володимир Шинкаренко в партії Тимура в опері «Турандот» Дж. Пуччіні.
– Твої виступи демонструють не тільки чудове володіння голосом і знання музичного матеріалу, а й глибину інтерпретації, твою особливу самостійну підготовку, яка стоїть за кожним виступом. Як тобі це вдається?
– Підходжу до всього симультанно. Коли читаю книжку, то не від початку до кінця, а поряд з декількома іншими. Так і з творами: робота над одним твором дещо монотонна, провокує зациклюватися. А коли береш участь у багатьох проектах – і там, і там, – енергія переходить з одного твору в інший. Тоді музика, яку ти виконуєш, наповнюється і доповнюється з різних сторін у якийсь магічний спосіб. В інакшому випадку енергія буде вигорати. Цю думку я почерпнув для себе у Валерія Курінського. І це працює!
– То як правильно артисту організувати свій час?
– Існують так звані «часові шпаринки», які можуть стати в пригоді, хоч ми їх часто не помічаємо. Наприклад, час, коли ми стоїмо у черзі, коли піднімаємося сходами, їдемо у ліфті. Ці хвилини можна використати з користю: зазирнути у нотатки телефону і почерпнути важливу інформацію, повторити вивчений матеріал, потренувати якусь навичку, збудити пам’ять. Тим паче наш організм хоче навчатися завжди!
– Таке раціональне оперування своїм часом може стати для когось дієвим лайфгаком. Що ще можна почерпнути із праць з психології, які ти читаєш?
– У своїх книжкх Курінський подає унікальний практичний розділ, який називається «Аеробіка в роті». У ньому він говорить про особливості вимови, виносить мовний апарат окремо, абстрактно, графічно показує, як в якій мові рухається язик, і головне, де концентрується психічна (енергетична) напруга у вимові. Наприклад, французи посилають звук у «третє око», німецька вимова фарингальна (тому інколи здається нам напруженою). Цікава його теорія «мовних вабиків», яка подає паралель з тваринним світом. Приклад «Як закликає тигр свою жертву її ж характерними вигуками» мав би показати, наскільки є важливим фонетична складова вимови, що допомагає розмовникам відчувати один одного спорідненими на ментальному рівні – а це сприятиме глибшій комунікації. Ця книжка є практичним посібником навчання передартикулятивним налаштуванням, артикулятивній кінетиці і національному мовному тембру англійської, французької та німецької мов. Відповідно, вона є відкриттям не лише для вокалістів, а й для людей, які роками не можуть осягнути іноземну мову.
Партія баса в Симфонії №9 Л. ван Бетховена у філармонії Зєльоної Гури (Польща).
– Очевидно, що шлях успішного артиста – це постійна копітка робота над собою. Життєтворчість багатьох видатних співаків доводить, наскільки важливо дбати не лише про свій голос, а й про інтелект, який так само є ключовим елементом професійної діяльності. Чи погоджуєшся, що для вокаліста неодмінно треба розвивати ерудицію?
– Абсолютно. Власне, головний інструмент саморозвитку – вміння інколи «подивитись на себе з боку» (по-науковому – біфуркація). Лише відсторонено поглянувши на себе та свої дії можна починати аналізувати та якісно змінювати себе. Якщо звучить надто складно, подумайте, що ви вже так колись робили, в дитинстві: маленькі діти добре це вміють, тому інколи кажуть на себе у третій особі (він/вона). Спробуйте і дізнаєтесь про себе чимало нового!
– Насамкінець запитаю про твої найближчі творчі плани, бажання.
– Про плани складно говорити, особливо за сьогоднішньої непростої обстановки у світі. Такі ситуації дають зрозуміти, що варто відчувати себе потрібним в даний момент. Тому я радо погоджуюсь на усі творчі пропозиції, використовую усі можливості. Безсумнівно, із будь-якого проекту можна перейняти певний досвід.
Володимир Шинкаренко в партії Монтероне в опері «Ріголетто» Дж. Верді.
– Ми багато говорили про твоє життя у Львові. Які звички ти встиг перейняти у львів’ян?
– Якщо можна щось почерпнути вартісного у львів’ян, то це повага до себе і своїх цінностей. Коли копнути глибше, то на цих землях мешкали племена кельтів (галлів), яким притаманна консервативність і принциповість щодо збереження власних витоків та звичаїв. Десь на ментальному рівні можна відчути, як сильно львів’яни тримаються своїх традицій. Головне пам’ятати, що еволюція відбувається щодня і традицію треба постійно переосмислювати, інтегрувати в сьогодення, щоправда, не забуваючи звідки вона походить. Тоді традиція буде жити!
Розмовляла Вікторія Антошевська.
Фото: Марина Каркач, Світлана Бачинська; особистий архів Володимира Шинкаренка
24.03.2021