Глядач чекає...

(Відкриття Львівського українського театру мініатюр)

Відкрився Львівський український театр мініатюр. Це радісна культурна подія в житті міста. Відкриття нового театру зайвий раз свідчить про величезне батьківське піклування партії і уряду про піднесення культурного рівня трудящих, про те, як неухильно розквітає і відроджується культура.

Львівський глядач з нетерпінням чекав відкриття театру малих форм, в якому він міг би весело і цікаво провести своє дозвілля, відпочити, почути злободенний жарт, побачити водевіль, скетч з змістовним гумором, з гострою сатирою.

І ось піднято завісу... Глядачам показана прем'єра «Таланти без прихильників» (театралізована програма на 2 відділи, постановники Друзь і Рожанський). Це, власне кажучи, ряд окремих номерів, спаяних в одне ціле конферансьє та інтермедією на просценіумі. Дуже добре, що театр зробив вдалу спробу в першій своїй програмі відгукнутися на злободенні теми свого міста. Цей хороший задум здійснено в мініатюрі «Париж» (львівський базар).

Чудово зроблена музично-вокальна картина «О кей». Хороше враження залишають танці в постановці Л. Калініна («На відпочинку»).

Приємне враження залишає оркестр. Він не лише створює музичний фон всієї вистави, але і підкреслює окремі моменти кожного номера.

Колоритна постать двірника (інтермедія) втілює в програмі, так би мовити, «сатиричну мітлу», що вимітає з нашого побуту все погане, і потворне. Актор М. Кочкін весело і з хорошим гумором проводить цю роль. Особливо вдале оповідання про те, як один двірник охороняв вірність дружини чоловіка, що поїхав у відрядження. Текст оповідання взято з «Крокодилу». Дотепне оповідання в чудовому виконанні М. Кочкіна яскраво виділяється на загальному фоні програми.

Але, віддаючи належне новому театрові і говорячи про окремі номери, що відзначаються дотепною вигадкою, хорошим виконанням, не можна замовчати і про недоліки першої програми. Нехай пробачать нам працівники театру за деяке порушення традиції, що встановилася — при всяких урочистих випадках курити фіміам і розсипати компліменти... Нам здається, що, віддавши належне проробленій театром великій роботі, необхідно саме зараз вказати йому на ті похибки, які можуть і повинні бути усунені з самого початку діяльності нового театру. Це лише піде на користь молодому театру, тим більше, що першою своєю програмою він показав, що має всі можливості стати на правильний шлях дальшого росту. А виправляти є що. Взяти хоча б вступну частину програми. В цій частині театр наче декларує свої шляхи, роботу і т. ін. Перш за все, зовсім незрозуміла метушня біля афішних стовпів на початку прем'єри. Що собою повинні зображати люди, що бігають туди і сюди, відомо лише одному постановнику. До того ж дозвольте спитати, де автори вистави бачили у Львові такий типаж? Неприпустима і непотрібна карикатура. Не шарж, а третьорозрядна клоунада дореволюційного цирку. Не відзначається також оригінальним задумом і друга вступна частина. На сцені відбувається прийом акторів. Ми бачимо тут старих знайомих: виконавицю циганських романсів, глухого композитора, безголосу співачку та інших персонажів, випущених для чогось на сцену, якщо не з темряви віків, так в усякому разі десятиріч... Банальний текст, щось середнє між аляповатим шаржем і ексцентричною буфонадою, ніяк не може задовольнити глядача, який чекав дотепну пародію, а не старий, заяложений, перелицьований естрадний номер.

Невдалі і одноактні жарти, комедії, скетчі... Важко навіть підібрати назву двом показаним театром мініатюрам: «Широка натура» і «Ворожка». В цих двох мініатюрах навіть немає і сліду тієї легкості, витонченої насмішливості, які створюють дух і ритм комедії. Навіть місцями виразна гра окремих виконавців не врятовує положення. Глядач сумує, нетерпляче чекаючи, коли ж, нарешті, закінчиться особливо примітивна одноактна комедія «Широка натура» з дитячою філософією — брехати погано. Жарт «Ворожка» так само не врятовує і наданий йому «місцевий колорит»». Мимохіть виникають питання: невже готуючись такий тривалий час до відкриття, театр не міг потурбуватись про придбання доброякісного тексту скетчів та ін.? Невже не можна було підібрати оригінальні, дотепні, злободенні речі, в яких дійсно зачіпались би актуальні «гримаси побуту»? Адже завдання театру мініатюр саме і полягає в тому, щоб живо відгукнутись на злободенні події і в гострій сатиричній формі подати глядачеві не макулатуру, а доброякісний дотепний скетч, водевіль.

Цей докір відноситься і до конферансьє. У актора Є. Абаза, який веде програму, майже відсутні дотепні репризи. Він користується блідими і заяложеними дотепами, як, наприклад, «"Євгенія Онегіна" написав не Гоголь, а Зощенко», або «наш театр буде тоді академічним, коли перейде на Академічну вулицю». На кого розраховані подібні «перли», невідомо. Правда, даючи глядачеві ці «дотепи», сам же конферансьє говорить про те, що їх проголошували зі сцени років п'ятдесят тому. Ото вже дійсно: над ким смієтесь?..

Викликає незадоволення недоробка і деяка неохайність прем'єри. В чудовій, наприклад, за задумом пародії «Париж» видно режисерську недоробленість.

Всі ці недоліки першої програми очевидні, і не говорити про них не можна. Театр мініатюр повинен був більш вдумливо і ретельно підготуватись до відкриття свого першого сезону.

Немає сумнівів у тому, що театр і його здібні актори виправлять ці помилки, і зі сцени зазвучить на повний голос дотепне слово, глядач в найближчому майбутньому побачить тут хороші, змістовні вистави, тим більше, що намічений театром наступний репертуар різноманітний і зроблений кваліфікованими авторами. Глядач має право чекати цього від нового театру.

Малі форми — вдячний і чудовий жанр. Проте, такий театр повинен не лише розважати, а також, залишаючись в рамках жанру, відповідати духовним запитам глядачів, живо відгукуватись на злободенні хвилюючі теми дня.

Огляд «Таланти без прихильників» закінчується словами: «В добрий путь»!

Побажаємо такої ж щасливої дороги новому театрові в його творчій роботі.

Вільна Україна