В життю чоловіка є дві протилежні ідеї, які становлять основний вихід при квалітативнім порівнюванню чи оцінюванню всякої людської творчости. Це є понимання буття чоловіка в індивідуалістичному чи універзалістичному дусі.
Всяка людська творчість, щоб то вона зі себе не представляла, мусить при своїм вирішуванню перейти через призму цих вище наведених двох освітлень.
Індивідуалізм, або універзалізм є необхідними формами думання; поняття для означення всякої суспільної науки. Ціла суспільна наука, само суспільство, спілки і їхні продукти: наука, штука, держава, право, політика, історія і т. д. — то все мусить розглядатися зі становища індивідуалістичного, чи універзалістичного духа.
Рід понимання буття чоловіка незвичайно великого значення набирає при розбиранню економічних питань якого небудь краю. Як під зглядом теоритичним, так і практичним, незвичайно важним чинником у господарському житті є власне це понимання буття чоловіка в індивідуалістичному, чи універзалістичному дусі; від якости цього понимання залежить чи в господарстві даної країни буде запроваджена вільна торговля, чи цлова охорона, конкуренція, чи орґанізоване господарство, самопраця, чи соціяльна політика і т. д...
Також соціяльний та політичний устрій людий залежить від цього то розуміння істнованя в індивідуалістичному чи унінерзалістичному дусі. Централізм, чи децентралізм, монархія, чи демократичні форми і т. д... це чисті результати розуміння індивідуалістичного чи універзалістичного.
Індивідуалізм та універзалізм є то способи льоґічнього розуміння життя чоловіка. — Життя — колєктина-цілости.
В моїй короткій розвідці хочу зясувати характер цих двох протилежних течій в людстві; їхні тенденції, житєвий дух та їхні ріжниці між собою.
Люди живуть в спілках, громадах, а при певному вже культурному уровені живуть у зорґанізованих більших спільностях і творять суспільність (Gеsеllsсhаft). Чоловік творить величаві вчинки. Чоловік вигнавши богів з Акрополіс — неба, сьогодня відбирає богам і послідні їхні адути; побідно бореть ся проти смерти, проти старости... хоче все опанувати. Чоловік сам хоче стати богом... Чоловік через могучу силу свойого розуму і волі є Великим...
І насувається питання: як властиво чоловік стає великим, таким могучим?... Чи через суспільність, чи сам через себе, вже тому що є чоловіком?...
Що становить силу, первісність, ту льоґічну, міродайну дійсність людського життя; осібняк, чи їхнє суспільне стоваришення, одиниця, чи суспільність? Де лежить основа людської суспільності, в самих одиницях, чи в цілости самої суспільности? Що творить суть суспільного життя?...
На ті запитання основні відповіди дає нам індивідуалізм і універзалізм. Розгляньмо поодиноко ці два питання.
Індивідуалізм.
Суть індивідуалізму полягає у творенню поняття абсолютного, антарктичного індивідуа. Дух індивідуалізму каже, що одиниця перед своїм вступом у суспільність в своїй сути є вже істота скінчена, готова, fаіt ассоmplі, яка через своє вступлення в суспільність нічого не зміняєть ся, отже — льоґічно вже — скріпляється не через суспільність як таку, але сама від себе. Всі здобутки, як осібняк дістає при життю в суспільности завдячує він не суспільности як цілости, але тільки собі самому.
Індивідуум є отже якийсь духовий Робінзон, якийсь вічний фенікс, з готовою, совершенною силою, який сам із себе витворює життя. Зі становища індивідуалістичного держава, суспільність, громада, творять тільки механічне, а не орґанічне злучення одиниць.
Одиниці лучаться тільки ради користи, забезпечення; суспільність має отже характер чисто утілітарного стоваришення осібняків з деякими жертвами інтересів осібняків, а які одначе поза тим творять для себе свою цілість.
Індивідуалістичний, політичний дух вимагає, як найменшого, майже безслідного, ограничення рухів осібняка, і вимагає, як найбільшої свободи рухів одиниці...
Гумбольдт каже: "Найвищий ідеал людського співжиття буде творити та суспільність, в якій кождий буде розвиватися зі себе самого і для себе самого.
Як має господарське життя виглядати то найкраще характеризує вислів славного фізіократа Кеснея: "Lаissеr fаіrе, lаіssеr раssеr, lе mоnde vа dе luі-mеmе".1 Стяганя податків і взагалі які небудь обовязки одиниці супроти держави Sсhlosеr називає "бандитьським жаданням" ("Ваndіtеnfоrdеrung.")
Суть індивідуалізму лежить в цілковитій автаркії одиниці; коротко характеризує цей пароль індивідуалізму; "Іn-sісh-sеlbst-bеgrundеtsеіn." Творчою силою є одиниця а не суспільність.
Є ріжні типи індивідуалізму, які ріжняться відповідно до свойого меншого або більшого відхилюванняся від розуміння абсолютної автаркії одиниці, від номіналістичного понимання.
Індивідуалізм можна поділити на три головні, ріжні роди:
1. анархізм;
2. маккіявелізм
3. природне право або укладана теорія.
Найчистійшим типом індивідуалізму є анархізм в формі, яку заступали Стірнер, Бакунін, Крапоткін. "Mіr geht nichts über mich" вповні виявляє абсолютну автаркію, самоцілість одиниці, яка рішучо заперечує істнування суспільности — в розумінню кріпкої орґанізації.
Тут "Я" одиниці є для себе богом, цілостю абсолютно незалежною від других "Я". Таке понимання буття чоловіка витворює нігілізм, який вкінці льоґічно і консеквентно мусівби допровадити до Дарвінового представлювання буття в природі "bellum оmnіum contra omnes".
Деякими сторонами свойого навчання належить сюди Шопенгавер і Ніцше, який каже в Заратустрі: "Там де кінчиться держава, там доперва починається чоловік".
Богацько иньших так називавших анархістичних системів представляють собою загальний "мішмаш" безграничнього індивідуалізму та утопійного коллєктивізму, при помочі яких анархісти хочуть ущасливити людскість. Другим яскравим типом індивідуалістичного понимання є маккіявелізм.
Маккіявелі в своїм навчанню признає державу, — значить суспільність; —в ній одначе панує абсолютно, безгранично одиниця сильна, як побідник над слабими. Для ідеалу маккіявельскої одиницї немає поняття добра і зла, а є тільки абсолютне поняття напування; ідеал абсолютної перемоги силою над усім, що осібняка окружає. Подібний дечим до цього і Ніцшого "Übermensch."
Тут то находили своє моральне право всі абсолютні монархи з неограниченою волею ділання одиниці.
В практичному життю важний тип індивідуалізму є так звана укладова теорія.
Тут одиниці ради порядку, значить ради механічного помагання, зрікають ся своїх прав безграничної волі і ради своєї певности засновують державу. Тут отже державу ані не заперечується, як анархізм, ані не витворюєть ся як результат насильства (маккіявелізм) а тільки тут державу закладається ся, як інституцію порядку і певности. Як в господарському так і політичному життю цей рід розуміння буття чоловіка досить довго держався і проявлявся у формі фізіократизму, і смітіянізму, (Кесней і Сміт) дальше лібералізму та деяких родів демократизму і тепер ще від часу до часу скомлить в формі накликування повороту до природи, до "ordre naturel".
Реасумуючи до тепер сказане бачимо, що одинокою практичною теорією індивідуалізму є тільки укладова теорія (die Vertragstheorie), яка признав державу і признає конечність ограничення абсолютної свободи ділення одиниці в інтересі тільки порядку і певности других одиниць; однак, тут суспільність розуміється як щось механічне, в якому одиниці, осібняки творять самостійні, незмінні еґзістенції.
В науці можна стрінути поняття індивідуалізму під назвами: атомізм або атомістична теорія, механістична теорія, перзоналізм і субєктивізм; одначе послідня назва уживається більше в психольоґічному змислі. Індивідуалізм і його научні обґрунтовання головно на полі економічних наук є овочем францусько-анґлійської школи.
Універзалізм.
Суть універзалістичного понимання вже по причині своєї обширности не дається так легко ані зрозуміти ані представити, як індивідуалізм. Труднощі лежать вже у самій назві. Слово "універзалізм" означає єдність, або цілість суспільства, тому кращеб і було ужити слова "соціялізм" від слова "sociеtas", тимчасом слово соціялізм служить для означення вже кріпко обгрунтованої, спеціяльної окремої теорії. В дійсності загально широкому поняттю слова "універзалізм" для означення відносин в тому дусі на землі між людьми найкращеби відповідало слово "коллєктивізм", яке одначе у послідніх часах часто ідентифікується зі словом "комунізм", який служить також як назва для спеціяльної, окремої, соціяльної тeopії. У науці можна часто стрінути назви для означення універсалізму: "надіндивідуалізм", "трансперзоналізм", "солідаризм" і иньші. — Залишимось все таки при слові універзалізм для означення відмінних протилежних індивідуалізмові тенденцій у суспільному змислі. Справді у фільозофії універзалізм відноситься до "universum" "вселенної" в метафізичному, а не суспільному змислі.
Хибним є розуміння, по якому універзалізм є все противне до індивідуалізму. Значиться, коли індивідуалізм вимагає цілковитої автаркії осібняка, то універзалізм вимагає цілковитого пожертвованняся одиниці суспільности. Ні...
Суспільність в універзалістичному розумінню, не є ніякий ненажерний молох, яким в собі пожирає одиниці, не є якимось кроносом, що поглочує своїх власних дітей.
По універзалістичному пониманню буття чоловіка, то тільки "цілість", "суспільність" має ту творчу силу вічного огня. Одиниці творять тільки потенціяльну, лятентну силу, яка проявляється у фактах тільки під впливом чарівної палички спільного, суспільного життя. Одиниця не родить ся готовою, "fait ассоmpli", сильною, а тільки розвивається, дістає силу через спільне життя з другими одиницями. Через взаїмне співжиття тих лятентних сил одиниць викрасталізовується що раз то більше та творча сила чоловіка, яка сьогодня рівнає чоловіка з богами.
Без реакції, зрозуміння, вислухання чоловіка кимось другим, чоловік тратить всяке заінтересовання до праці, до життя. Суспільність отже є жерелом, творцем, будителем чимраз то вищих, дальших бажань, стремлінь одиниці.
Культура, штука, музика, мова, поезія, — це все твір суспільности і можливим тільки при життю одиниці в суспільности.
І Ґете розуміючи правдивість буття чоловіка кличе:
"Без тебе, мій приятелю — громадо,
Всі мої сніги булиб саморозговором,
Всі мої почування німі."
"Якщо має взагалі істнувати чоловік, то мусить істнувати більше людей"... каже Фіхте.
Суспільність є творчою силою людського прогресу. Суспільність не є кінець, але вічний початок нового творення.
Вже старі грецькі фільозофи Плятон, Арістотель буття чоловіка розуміють в універзалістичному дусі. Антична фільозофія вибудувала обґрунтовану трівку теорію про державу і суспільність. У плятоновій державі мала панувати рівність, справедливість, свобода; люди мали жити на подобу богів.
Силу і велич античної культури, перед якою і тепер ще клонить голову сьогоднішний модерний чоловік, вічно відроджуючу, відсьвіжуючу силу для свойого істновання Греки черпали власне в тому універзалістичному розумінню буття чоловіка.
Для сьогоднішнього чоловіка майже душевно незрозуміла гострість Спартанців, які нищили хирлявих дітей, якіб пізніще були тільки балястом для спартанської суспільности; жорстоким для нас, але Лякедемонці лишили за собою Термопілі, які вічно горіючим огнем промовляють до чоловіка про велич і силу грецького духа.
Тією то свіжостю, здоровлям, силою, красою славна антика і тим то вона все представляє для сьогоднішного чоловіка щось нового...
Таксамо східний старинний світ витворює свою культуру і життя у дусі універзалістичному.2
Середновічний світ являється закрашеним духом анархо-маккіявельского індивідуалізму. Перевагу беруть тенденції повороту до примітивного ладу "ordre naturel".
Колискою тих тенденцій була Анґлія і Франція, звідки переходили вони і до Німеччини.
Рішучий поворот до універзалізму настав з хвилею виступу Фіхтого (1760 р.) Силою свойого ґеніяльного ума доводить він безпідставвість і блуд індивідуалістичного розуміння і дає научні основи під універзалістичне розуміння; його політичну та суспільну науку можна назвати поворотом до античного розуміння ідеї держави і суспільности.
На полі економічної науки переворот начинається з виступом романтично-історичної школи (Міллєр і иньші).
Ріжні типи універзалізму стрічаємо при аналізі його квалітативних вартостей "залежно від якости" "цілости" в абстрактному розумінню.
Перзоніфіковане, алєґоричне божество, причиновість річей і т. д...
Поминемо всі малі відтінки універзалістичної науки, а порушимо тільки головнійші теорії, які в життю чоловіка мають сякий або такий вплив на його суспільну будову.
Найважнійшими типами універзалізму суть:
1. теократичне поняттє суспільности та держави,
2. християнізм,
3. браманізм,
4. націоналізм,
5. соціялізм,
6. большевизм-комунізм.
Християнізм, браманізм являються витворами в обсягу метафізичного та реліґійного життя. Ідеалом їхнього універзалізму являється безпосередне злученняся одиницї з богом. Християнізм одначе не є консеквентним універзалізмом; абстрактний дух браманізму є вищий над перзоніфікацію християнізму; злука Атмана з Брамою є совершеннійшою чим посмертне райске життя християнське...
Соціялзм з ріжними своїми відтінками являється витвором в обсягу ділання, творення рухів чоловіка передовсім під взглядом політично-господарським.
Соціялізм це є тип універзалізму, який сьогодня оказується майже непереможною тенденцією будучого розвою буття чоловіка.
Соціялістичні форми універзалізму творять основи будучої суспільности чоловіка.
Соціялістичний тип універзалізму повстав на руїнах індивідуалістичного світогляду, якого абсурдність доказують віки смерти та культурного реґресу. Християнський тип універзалізму відходить в забуття ізза своєї неконсеквентности та нездібности зрозуміння потреб та розвоєвих тенденцій сьогоднішного чоловіка.
Соціялізм це універзалізм, який бере під увагу тільки інтереси цілости, а ніколи інтереси одиниці осібняка.
Рухи одиниці є паралєлею рухів цілости. Осібняк абсолютно не творить жадної своєї "цілости", але є тільки відбитком "великої цілости" суспільства. Є лучем і жиє в лучі освітлення творчости загалу.
Одиниця, як окреме тіло перестає братися під взгляд...
____________________
Хибне одначе є поняттє неначеб то одиниця переставала істнувати.
Ні... Вона тогді доперва жиє і розвивається в найширшому розуміню того слова. Соціялізм дивиться на суспільство, як на конечну, орґанічну форму людського буття. В суспільности, в освітленню соціялістичного універзалізму тим меньше ограничування рухів одиниці чим більше почуття і зрозуміння до суспільного життя у одиниці.
Соціялізм в своїх крайніх образах зносить поняття якого небудь ограничування рухів одиниці якимсь орґанізованим суспільством; він взагалі зносить поняттє держави, як символ ограничування рухів одиниці. Соціялізм творить плятонову суспільність богів на землі...
Цей екстремний тип універзалістичного понимання буття чоловіка називаєть ся:
Комунізм...
Проблєми: коли він прийде і які форми ограничування рухів одиниці будуть його попереджати не лежить в обсягу нашої теми тому ці питання залишимо. — Ради кращого зрозуміння, все таки мусимо згадати про це хочби в маленьких зарисах. Якими приблизно дорогами чоловік мавби іти до того вимріяного комунізму, то ріжні теорії ріжних відтинків соціялізму подають ріжні шляхи.
Реформація, вичікування, еволюція, революція. Наймаркантнійшим типом, який істнує сьогодня реально в життю чоловіка це є большевизм, який проявляється в майже абсолютній диктатурі одної ґрупи людей, одної кляси над всім окружаючим. Це є, — як що можна так назвати — універзалістичний маккіявелізм.
"Я" одної ґрупи людий творить свою "цілість" і нищить, і не хоче ані знати, ані чути "я" другої ґрупи чи кляси.
Таке "аристократичне" становище одної кляси супроти другої кляси є чистим випливом матеріяльних-економічннх, як і політично-соціяльних відносин теперішнього життя чоловіка. І чи нищення теперішніми творчими, робучими частинами суспільности тих нетворчих паразитних частин суспільности не відповідає наскрізь універзалістичному духові Спартанців, які вигублювали дітей, якіб були тільки тягарем для суспільности, про це лишаю читачам свобідну думку.
Одначе все таки большевизм, як і націоналізм не є ідеальним універзалізмом і можна хиба їх уважати тільки, як перехідні форми до того загально людського, ідеального універзалізму... до комунізму...
____________________
Націоналізм є також тип універзалізму, якого "ідеальна цілість" розтягається на злучення тільки якоїсь більшої скількости одиниць лучених зі собою взаїмно ґеоґрафічними та біольоґічними законами.
Симптомами такої спільности до тепер узнається спільну мову та звичаї.
Велика половина ученого світа уважає теперішню викрасталізовану в своїх крайностях модерну націю за основний базіс людської творчости.
Комунізм вірить за те в одну велику сімю, суспільність цілого людства, де не будуть грати ролі ґеоґрафічні та біольоґічні причини з своїми всіма консеквенціями, — які власне творять націю, — але одиноким рішаючим і упорядковуючим чинником будуть економічні причини.
Є ще окрім індивідуалістичного та універзалістичного понимання бутя чоловіка одно розуміння а іменно: усамітнення (Abgeschiedenheit).
На цю теорію і цей спосіб розуміння суспільна наука не звертає великої уваги, бо теорій усамітнення не признає суспільства як цілости. В дійсности таке розуміння це є лявіровання між крайнім індивідуалізмом, а якимсь екстремним універзалізмом. Суть "усамітнення" полягає в цілковитій атараксії людської душі, абсолютному спокою духа чоловіка.
Ріжниці відтінків теорії "усамітнення" лежать у ріжницях способів в шуканню того найвищого спокою душі та ріжности типів тих найвищих ідеалів.
Загальна черта "усамітнення" лежить в меншому, або більшому розірваню одиниці з земними річами. Абсолютний брак всяких бажань... ось суть "усамітнення". Ярким представником того розуміння, тої фільозофії являється Діоґен з своєю славною відповідю Александрови: "не заслоняй мені сонця". Абсолютне відірванняся від земних річей, від земних, людських бажань. Злука з "universum", яка одинока дає розуміння величі і сути вселенної. Невиразним і мішаним являється християнізм. З одного боку абсолютний універзалізм з своєю любовю Плятона, а з другого боку "усамітнення" з тяжкою аскезою, яка являється результатом індивідуального бажання заслужити собі місце в раю близько Христа.
Найчистійше і найглубше поняття "усамітнення" дає німецький фільозоф Екегарт. Він ставить "усамітнення" понад всякі людські почування, понад любов самопожертвовання. "Саможертва може бути без усамітнення, але усамітнення ніколи без найвищої саможертви" Совершенне усамітнення лежить само в собі... нікому ані ради добра ані ради зла,... Усамітнення Екегарта немає жадного "Absehen auf die Dinge" цього світа.
Сюди належить також індийський буддізм, в якім совершенність осягає одиниця через цілковите усмертнення всяких пожадань, через внутрішне самознищення. Ідеал: зіллятя і розплиненняся в Нірвані-Нічо... Є ще много иньших відтинків цьої філозофії якої суть полягає в шуканю совершенности, властивого щастя одиниці в злитю ся з якимсь абстрактним божеством, яке кінець кінців ніщо иньшого не є як Нірванна-Нічо. Це є фільозофія цілковитого зірвання з річами, з матерією. При будові і розгляданню суспільности як орґанізму ця наука є неґативною. Сюди належать, — коли ужию так вульґарного порівняння — і всі ці учені, які працюють по кабінетах тільки pоur l'art, а не для життя; під взглядом духа вони велити не для суспільности як орґанізму; для неї вони нічо... вони забувають, що le monde va de lui meme...
Ми бачили ріжні роди понимання буття чоловіка. Деж суть, де та абсолютна правда, яка робить чоловіка совершенним??...
Чоловік живе,... свідомість його як чоловіка проявляється і може тільки проявитися через і в другім чоловіці. Арістотель вже сказав, що чоловік без другого чоловіка не знавби, що він є чоловіком. Значиться люди живуть і мусять жити разом. Життя проявляється в праці чоловіка; чим та праця є більше удосконалена тим вище стає зрозуміння і почуття у одиниці його чоловічої гідности. Чоловік стремить бути совершенним і сьогодня по відкиненню чоловіком всіх містичних раїв та Нірван, чоловік своє призначення бачить в усовершенню на землі. Жерело, з якого черпає чоловік свої сили до осягненя того совершенства, це є суспільність.
Прогрес, розвій одиниці можливий тільки в суспільности і коли немає у одиниці почуття суспільної приналежности, то така одиниця, чи навіть велика скількість мусить зійти з сторінок людського прогресу, з сторінок до людського совершеньства...
І сьогодня всюди, чи в капіталістичній реґляментації чи в соціялістичній комунізації проявляється власне той дух універзалістичного розуміння буття чоловіка...
____________________
Ми це все можемо бачити у практичному життю, на нашій Україні...
Через довший час в українських одиниць не було почуття суспільної приналежности. Світ ішов,... але українського народу, як орґанічної — в сьогоднішному розуміню — як культурної нації не було... Це була маса веґетуючих, нічим взаїмно не звязаних осібняків. І тільки завдяки своїй консервативности, :— що є питоме кождій одиниці як одиниці, — і асіміляційній бездарности россійської влади, українська одиниця вдержалася аж до нових часів, коли то в наслідок спеціяльної стадії на дорозі людського розвою, у українських одиниць зачинає зроджуватись загальне почуття суспільної цілости і ставленє "я" суспільности понад "я" одиниці.
Ми з історії знаємо що найздоровші републики були грецькі де панував прінціп суспільної вищости. Будовання, творення культури вимагає поставлення одиниці нище суспільности, яка відносно до положення меньше, або більше ограничує волю рухів одиниці. Прінціп індивідуальної вищости сотворює тільки анархію, безгладня, нищення суспільности, а тим самим і саму одиницю завертає до примітивних, варварських відносин.
1 Лишіть хай роблять, хай ідуть, світ іде сам від себе.
2 Наука про державу і суспільність Конфуція і Ляотзе.
[Молоде життя. Місячник Української Акад. Молодіжи. 1 лютого 1921]
02.02.1921