Письмо з Сокальщини.
В Сокальщинї рух еміґраційний в найбільшім розгарі. Всюди, де лиш збере ся купка людей, чи то на ярмарку, на торзї, чи то на оказії в хатї, не почуєш иншої бесїди як тілько про Бразилію. Аґентів, що "записують" людей до Бразилії, єсть богато в повітї, але нарід по-найбільше удає ся "до запису" до львівских аґентів. Є села в Сокальщинї, де мало хто не записав ся до Бразилії. Аґенти досить захвалюють Бразилію. Хоч нарід не конче вірить в захвалюваний рай бразилійскій, однак рад би в одній хвили покинути рідну землю і йти в світ за очи. А чому?
Ось причини, котрі спонукують наш нарід до еміґрації, а о котрих сам нарід голосно говорить:
1. Великі податки. Нарід в Сокальщинї скрізь нарікає на великі податки, котрих не в силї платити. Так н. пр. знаю в однім селї в Сокальщинї господарів, котрі, маючи 24 морґів грунту, платять річно звиж 60 зр. податку. Та то ще менше, але знаю такій примір, що одному бідакови за 3 морґи лихого грунту казали заплатити 18 зр. річного податку. Та коби то велено людям платити сам чистий, правдивий податок, а то нераз вишукують ще якісь залеглости за кілька лїт. Люде мають в книжках поквітовано, що заплатили, а тепер кажуть другій раз платити. Повідають, що такого лиха наробили заведені радою повітовою писарі окружні, котрі разом з декотрими війтами позабирали гроші і щезли. Правда, декотрі війти тепер за се покутують, але нарід мусить другій раз платити податки, а позаяк не має з-відки, то готов утїкати до Бразилії.
Оповідають, що коли один селянин пійшов до пана старости сокальского по пашпорт до Бразилії, а той, відраджуючи єму еміґрацію до Бразилії, страшив єго гадюками в Бразилії, селянин відповів: "Прошу пана старости — гадюки в Бразилії певно не страшнїйші від тутешних екзекутників. Перед бразилійскою гадюкою може й утечу, а перед тутешним екзекутником нїгде не заховаю ся..."
2. Великі оплати нотаріяльні. Один селянин хотїв купити собі у другого маленькій кусочок поля і торгував єго за 3 зр., а коли прийшли до нотаря робити контракт, той казав собі дати 10 зр. Розуміє ся, що селянин вирік ся тогдї того купна і втїк чим боржій від нотаря.
3. Великій брак дров на опал. В Сокальщинї лїси цїлком винищені, а нові не засаджені, длятого єсть великій брак дерева, як на опал так і на будівлю. Особливо біднїйші люде, котрі не мають своєї худоби, щоби з-далека привезти опалу, мусять терпіти велику студїнь. Коли одна баба просила о пашпорт пана старосту сокальского, а той мовив їй, що она не витримає в Бразилії, бо там дуже горячо, она відповіла: "Паноньку, там бодай нагрію ся, бо тут я мало не замерзну..."
4. Брак всякого зарібку. Видатки селян великі а заробити крейцаря нема де, хоч гинь. Один заробок — по дворах при молоченю збіжа, але там заробить челядник 10–15 крейцарів, та й того зарібку годї захопити. А хотївши кіньми заробити 1 зр., треба два днї везти яких пять до шість миль — приміром зі Стоянова до Сокаля — десять кірцїв збіжа.
5. Страшне задовженє. Ся причина єсть природним наслїдком попередних. Нарід притиснений великими додатками і всякими тягарами а не маючи зарібку, не маючи жерела на покритє тих різнородних потреб, попав у довги, з котрих пpи таких обставинах, як тепер, зовсїм не може видобути ся.
6. Секатури від властій. Нарікань на се можна почути від селян дуже богато. Н. пр. деякі селяне з Сокальщини взяли участь в депутації руского народу до Відня до цїсаря. За то тепер — як они жалують ся — дізнають всяких переслїдувань: називають их бунтівниками, а навіть позасуджувало их староство на кару по 25 зр. Нарід тим страшно огірчений, бо замість знайти охорону у властій цїсарских, знаходить прикрости. Не диво, що по-при все инше також і се підбуджує в нїм охоту до еміґрації до Бразилії, де — після єго понятя — не може бути вже гірше, як у нас, в Галичинї...
Дѣло
13.02.1896