На засїданю галицкого сойму з дня 21-го сїчня с. р. посол Барвіньскій поставив таке внесенє: "Взиває ся ц. к. правительство, щоби в школах середних в королївстві Галичини і Володимирії завело обовязкову науку обидвох язиків краєвих, руского і польского". Сойм залагодив тоє внесенє на своїм остатнім засїданю в той спосіб, що рішив єго передати ц. к. радї шкільній краєвій до розслїду, після ухвали і внесеня комісії шкільної.
Мотиви комісії шкільної в справозданю з внесеня дуже цїкаві. Комісія наводить взгляди, які промавляють за внесенєм і против внесеня. За внесенєм промавляє отсе: "В наслїдок обовязкової науки обох краєвих язиків може осягнути ся добра цїль, що молодїж різного походженя зблизить ся, лїпше пізнасть ся і зрозуміє ся. Можуть усунути ся упередженя і неохота, а кождий молодий (?!) Поляк або Русин, навчаючи ся другого язика, учить ся тим самим лїпше знати свої власні справи. Крім того промавляє сей практичний взгляд, що чоловік, володїючій обома язиками, має отверту дорогу до знаня на цїлім просторі краю. Знанє літератури і просвіти польскої могло би молодежи рускій віддати немалу прислугу."
Натомість против обовязкової науки обох язиків промавляють, після гадки комісії, отсі сумнїви немалої ваги: В школах середних єсть вже і так за велике число предметів і годин. Побільшити их не можна з причив фізичних, дидактичних і психольоґічних. Отже науку другого язика краєвого можна би ввести лиш коштом инших предметів — і в тім лежить велика перепона. Натомість комісія шкільна думає, що довільна, не обовязкова наука другого язика лїпше веде до цїли. Ученик, котрий і тепер з власної охоти вчить ся другого язика краєвого, бере ся до тої науки з пересвідченя, що та наука єму потрібна, і длятого робить успіхи. А єсли би був наказ, примус, то чи не було би неохоти до язика — а тим самим і другої народности? — питає комісія. Чи не виродило би ся упередженє до всього, що польске, у одних а що руске, у других? Вкінци заїздить ще одна причина, а то недостача кваліфікованих учителїв язика руского. Доки наука язика руского не єсть обовязкова, то недостача учителїв ще не так доскулює, але скоро би заведено обовязкову науку, то се дало би відчути ся. З тих причин не могла комісія шкільна дораджувати соймови просто приняти внесеня п. Барвіньского, лиш предложила згадане повисше виминаюче внесенє.
Дивно, що анї п. Барвіньскій при мотивованю свого внесеня анї комісія шкільна при єго полагоджуваню не згадали о тім, що таке саме внесенє, яке тепер поставив п. Барвіньскій, вже перед десяти роками в соймі не то було поставлене, але було й ухвалене (тільки не одержало тогди цїсарскої санкції). П. Барвіньскій згадав лиш, що в 1886 р. була резолюція комісії шкільної подібного змісту, як єго теперішне внесенє, а торік порушив сю справу п. Поповскій, не ставляючи анї внесеня анї резолюції. А знов комісія шкільна в справозданю згадала коротко, що справа обовязкової науки обох краєвих язиків була вже кілька разів розсуджувана давнїйшими роками. Тимчасом в дїйстности справа представляє ся дещо відмінно. Именно дня 19 ого сїчня 1886 сойм ухвалив таку зміну закона о язицї викладовім в школах: "В руских школах середних або віддїлах обовязані ученики учити ся язика польского а в польских язика руского (однакож на виразне жаданє родичей можуть від тої науки увільнити ся)." Замовчанє сего факту тим дивнїйше, що не тілько в соймі але і в комісії шкільній знаходять ся такі посли, котрі там засїдали й перед десятьма роками та й мусять ту справу добре памятати, бо они в нїй мали найбільшу участь.
Порівнанє минувшости з-перед 10 лїт з теперішностію дуже цїкаве, бо оно показує наглядну різницю межи одною а другою. Исторія того внесеня перед 10 роками була така:
При кінци 1884-го року тогдїшний посол соймовий Романчук поставив був два внесеня: одно, що в таких містах, де Русинів єсть що-найменше четверта часть або 3000 душ, має в одній школї народній, і взглядно в рівнорядних клясах, завести ся рускій язик викладовий; а друге, щоби в ґімназіях на жаданє родичей 25 учеників одної кляси закладали ся рускі паралєльки. (Після першого з внесень були би зараз1 тогди в 8 містах станули рускі школи народні а в 8 рускі паралєльки, після другого могли станути рускі паралєльки в 5 до 6 ґімназіях). При дискусії над тим внесенємь заповів ґр. Войтїх Дїдушицкій, що він на другій рік поставить внесенє, аби в ґімназіях всї ученики (навіть і Поляки в західній Галичинї) обовязані були учити ся руского язика. Тогдїшні рускі посли приймили сю заповідь досить холодно, а Романчук, відповідаючи ґр. Дїдушицкому, сказав, що має вправдї певну симпатію для такого внесеня, але додав: "Нехай перше переведене буде рівноуправненє руского народу з польским під кождим взглядом, нехай загал польскої народности перше вадить, що руска народність і рускій язик займають становище в публичнім житю, таке яке єму після основних законів належить ся і яке займають инші язики: то і без примусу возьмуть ся польскі дїти до науки поважаного і в практичнім житю потрібного язика".
До рішеня о внесенях п. Романчука прийшло аж в послїдуючій сесії соймовій в сїчни 1886-ого року. Ґр. Дїдушицкій поставив тогди в комісії шкільній своє перед роком заповіджене внесенє о обовязковій науцї руского язика і для Поляків, а комісія се внесенє приймила. Промовляючи за ним в соймовій палатї, подав внескодавець межи иншими мотивами і такій, що вивченє руского язика дасть Полякам можність лїпше наглядати на руске письменство, чи не сходить оно на бездорожа, на поле соціяльних аґітацій і т. и. Против того мотиву виступив остро Романчук і сказав, щоби ту опіку лишити прокураторії державній і властям політичним, котрі і так опікують ся руским, а навіть польским письменством аж надто; що-до внесеня самого заявив, що годить ся з ним". — Вкінци, як висше сказано, сойм приймив внесенє ґр. Войтїха Дїдушицкого, взглядно комісії шкільної. Анї в комісії анї в соймі се внесенє не стрітило опозиції.
Яка-ж різниця межи тогдїшним а теперішним часом! Тогди внесенє поставила польска сторона, а руска сторона заявила тілько, що годить ся з ним, що навіть симпатію має для него, але зовсїм не побивала ся за ним, не видїла в нїм якогось здобутка для Русинів. Тай комісія і сойм приймили внесенє без супротивленя. Нинї ставлять таке внесенє посли Русини, і без сумнїву принятє внесеня брали би яко здобуток для Руси, але польска сторона дорожить ся, треба пертрактацій з польскими послами, щоби не виступили з опозицією, і справа кінчать ся на тім, що внесенє, соймом перед 10 роками ухвалене, тепер передає ся радї шкільній до розслїду!
І ще одно. Перед 11 роками, коли Романчук поставив свої внесеня шкільні, польска праса, бодай в першій хвили, приймила их взагалї прихильно, видячи в них доказ уміркованя Русинів. Нинї польска праса внесенє Барвіньского і друге внесенє Вахнянина о заложеню руских паралельок в станиславівскій ґімназії, котрі оба далеко менше домагають ся від тогдїшних внесень Романчука (хоч-би при тім взяти на увагу і шкільні здобутки Русинів в межичасї), приймила неприязно і з докорами претенсіональности рускої...
А причина того? Тогди Поляки Русинів і руских послів більше респектували, рускі посли були вибрані з волї народу і не підлещували ся Полякам, не лякали ся, що би их не роздразнити. І тоє независиме тай опозиційне становище Русинів не тілько що відповідало народній чести та достоїнству, не тілько що додавало духа і сили рускому нapoдови, але оно в приносило безпосередно реальні користи у Поляків самих. Опортунізм нинїшних послів Русинів показує ся навіть неопортунним, их реалізм реальних успіхів зовсїм не приносить а их самих понижає і нарід компромітує та ослабляє.
Дѣло
12.02.1896