З новим роком.

І.

 

Вступаючи в новий рік — поперед всего уважаємо за річ потрібну здати собі справу з положеня нашого народу в теперішній хвили — і в звязи з тим начеркнути собі проґраму дальшої дїяльности.

 

Яке-ж нинї положенє нашого народу?

 

Земля наша, простором велика, як Франція, роздїлена між три держави [Россію, Австрію і Угорщину], а в кождій з них не однакова доля нашого народу.

 

Безперечно найсумнїйше стоїть наша справа на Руси угорскій. Русин угорскій — се, як виразив ся пок. М. Драгоманов — "брат ранений", а рана тая не гоїть ся, а стає щораз більше небезпечною. Ся-ж небезпечність спочиває в тім, що интеліґенція темного, запущеного народу по тій бік Карпатів — мимо конституції — сказати-б добровільно мадярщить ся — не виймаючи навіть духовеньства, котре, здавалось би, повинен би при рускости удержувати наш обряд...

 

По Руси забескидскій — дуже сумно на закордонній Руси-Українї. Сподїванка полекші з переміною на царскім престолї показала ся марною. Остав ся там status quo — невідрадний, гноблячій. Не тілько не стало ся нїчого в користь політичної волї народів имперії, а й до нинї обовязує указ царя Александра II-го з 1876 року, — указ, що наложив каганець на нашу мову. Маленька полекша в тім указї зайшла в перших роках панованя Александра III-го [именно що-до україньских представлень театральних] — за нинїшнього-ж царя о нїякій доси новій полекши не відомо, хоч, як знаємо, дійшло до него в тім дїлї представленє з кругів патріотичної интеліґенції на Українї. Коли-ж від часу до часу й наспіє до нас яка відраднїйша вість з України про дозвіл на друк якогось більшої ваги твору письменного як ось в найновійшім часї дозвіл на друкованє україньско-россійского словаря Науменка і Тамченка при редакції "Кіевскої Старини"] — то все те має значінє хиба полекші vom Fall zu Fall лише від чиновничої самоволї над руско-україньским словом, а не полекші пo-зa рами указів обох Александрів, попередників царя Николая ІІ-го. Так до нинїшного дня двацять міліонів руско-україньского народу в Россії, — не маючи можности в границях тої имперії мати бодай одну часопись в своїй мові [вже не кажемо політичну, але хоч-би популярно-просвітну або чисто-літературну], не маючи можности друкувати там твори наукові в своїй мові, — мусять з конечности глядати для плодів свого духа місця по-за границями Россії — в австрійскій Руси. Братя наші з-за кордону знаходять у нас сердечний приєм, — всякі видавництва наші, наукові і белєтристичні, повні творів укpaїньских, — та в тім тілько лихо, що ворожа руско-україньскій національній идеї урядова система россійска в остатних часах знов безпардонно замкнула границю для всїх наших видавництв, не виймаючи навіть таких невинних, як чисто літературна часопись "Зоря" або дїточій "Дзвiнок" — хоч усякі польскі видавництва идуть з-відси за кордон без трудности...

 

Однак весь той тяжкій гнет на україньску мову і літературу в царстві не годен згнести живого духа 20 міліонів народу руско-україньского. Дух той не лиш живе, але й виявляє ся чим-раз дужше і [що ще більше важно] чим-раз частїйше. Колишнє "українофільство" Українцїв — хоч і оно безперечно віддало справі руско-україньскій великі услуги — нинї в понятях нового поколїня вже пропало. Як щирий галицкій чи буковиньскій Русин анї не подумав назвати себе "русинофілом", так тепер кождий щирий Українець не назве себе "українофілом". Правда, круги свідомої патріотичної интеліґенції руско-україньскої з Pocсiї — як давнїйше так ще й нинї далеко не відповідають не кажемо вже чисельности народу, але й навіть загалу интеліґенції вийшовшої з пня народного, — а все-таки, зваживши претяжкі обставини, треба дуже тїшитись тим, що круги ті без сумнїву ширшають [се видно хоч-би з усе зростаючого числа писателїв україньских] а в додатку они й національну задачу свою, післанництво своє серед суспільности руско-україньскої піймають чистїйше, ширше і глибше...

 

Остаємось ми — Русини австрійскі, галицкі і буковиньскі. В одній ми державі і однакова наша доля. Одні і другі живемо під конституцією і в наслїдок того тїшимо ся без порівнаня більшими політичними правами та національними придбанями, нїж наші братя в деспотичній Россії або і в конституційній Угорщинї, — але одні і другі мусимо рівно тяжко боротись з геґемонами о рівноправність, до котрої нам дуже а дуже далеко, а при тім — на нещастє наше — одні й другі недугуємо на тую саму внутрішну страшну хоробу, що зовесь розбитєм отже й ослабленєм власних сил... Та о тім треба буде поговорити ширше в окремім роздїлї.

 

Вкінци не годить ся нам забути і о братах наших — кольоністах за Океаном, і то вже — не лиш в північній, але і в полудневій Америцї. В Сполучених державах північної Америки національна орґанізація наших кольоній поступає особливо остатним часом — в міру того, як прибуває свіжих молодих cвящеників з Галичини. За те тисячі кольоністів наших в Бразилії — здані на ласку латиньских патрів! — ми не здобулись доси бодай о одного священика руского для тих наших нещастних братів в Бразилії, — а бодай стілько могли ми були для них уже зробити!...

 

[Дѣло, 14.01.1896]

 

II.

 

Для галицких Русинів минувшій рік зазначив ся — як то ми вже згадали в статьї на прощанє старого року — поперед всего двома подїями: еміґрацією руских селян до Бразилії і виборами до сойму а в звязи з виборами громадною депутацією народу до цїсаря до Відня. Значінє обох тих подїй ми вже тогдї показали, длятого тепер перейдемо до инших фактів.

 

Насамперед зареґіструємо зміну осіб на посадах найвисших властій краєвих. Ґр. Казимир Бадені — придбавши собі т. зв. "умиротворенєм" Русинів і т. зв. "поєднанєм обох народів краю", або инакше сказавши "Потемкиновими селами" славу першорядного адміністратора-дипломата — авансував з намістника на презідента міністрів, а єго місце заняв дотогочасний маршалок краєвий кн. Евстахій Санґушко; місце-ж кн. Санґушка заняв ґр. Станислав Бадені. На змінах тих Русь галицка нїчого не зискала, а радше мусить ще більше, нїж перед тим матись на бачности — бо-ж в краю нїчо не змінило ся для нас на лучше, а в додатку керма правительства центрального дістала ся в руки ґр. Казимира Баденього та й цїле нинїшне міністерство стоїть на услуги польскої верховодячої партії, — не дармо-ж Нїмцї зовуть кабінет ґр. Баденього просто "polnisches Ministerium"... Чого-ж ми можемо надїятись від нинїшного міністерства під проводом ґр. Казимира — се чей же можна вже було зміркувати зі всего, що доси у Відни дїяло ся тай що в парляментї говорило ся [особливо устами Sprechministra — також "rodaka" д-ра Біляньского] і що говорила ось перед днями одна впливова польска "ексцелєнція" — екс-міністер д-р Дунаєвскій у Львові, в галицкім соймі мотивуючи своє внесенє о орґанізації громад окружних... В краю-ж — як сказано — не настала для нас зміна на лучше, бо новий маршалок ґр. Станислав-Бадені, рекомандуючись соймови, заповів продовженє заинавґурованої супроти Русинів єго братом політики "dіvide et impera" [Русини "programowi" і "nieprogramowi"], а новий намістник кн. Санґушко ступає так сказати-б, на-слїпо утертим шляхом свого попередника на урядї а тепер свого зверхника, як се видко зі всего, навіть з того характеристичного факту, що кн. Санґушко при відкритю нового сойму яко намістник звернув ся до руских послів з повитанєм уже не в рускій мові, як звертав ся до них ще недавно яко маршалок.

 

Дальше — минувшій рік принїс відзначенє першого князя церкви руско-католицкої, митрополита львівского — достоїньством кардинала. Иніціятива до сего високого відзначеня вийшла від цїсаря. Значінє сего вивисшеня нашого митрополита ми виказали в своїм часї, а нинї повторимо хиба то бажанє, яке однодушно висказують разом з нами всї круги рускі, щоби наш достойний кардинал, залишивши політику, котра — як то показали послїдні вибори до сойму — во злобі своїй не щадить і князїв церкви, — всю свою повагу, всї свої впливи і сили звернув та присвятив єдино справам церковним і культурним свого народу — а поля до того богато-богато, а потреби великі й пекучі, a небезпечности грізні...

 

Нових "здобутків" минувшій рік не принїс майже нїяких — хиба, що здобутком назвемо відокремленє [хоч "pod jednym dachem"] рускої ґімназії від польскої в Перемишли [річ самозрозумілу вже в порі засновуваня там руских паралєльок під окремою управою], або хиба, що заложенє семинарії учительскої в Сокали — семинарії утраквістичної і з характером польским — будемо так само, як посол Вахнянин, уважати за концесію для Русинів...

 

Впрочім рік минувшій дав нам свого рода "здобутки" — вже найновійшої едиції — а то: затвердженє міністерством Поляка д-ра Долиньского на доцента австрійского права цивільного з руским язиком викладовим [отже грозить небезпечність, що на катедрі по бл. п. Олександрі Огоновскім готов засїсти Поляк] — і именованє на посаду референта для справ галицкого шкільництва в міністерстві просвіти Поляка професора Квятковского, котрий русчини анї в зуб не знає, хоч буде мусїв там реферувати про учебники рускі — і хоч посаду тую утворено свого часу при міністерстві в наслїдок меморіялу нашої "Народної Ради".

 

[Дѣло, 15.01.1896]

 

ІІІ.

 

Нещастєм для австрійскої Руси — як галицкої так і буковиньскої — єсть розбитє сили народної через розпад рускої интеліґенції на сторонництва і фракції. А річ се ясна і досвідчена, що з розбитя а через те і з ослабленя рускої сили користав і користає дуже богато противник наш — чи він називаєсь Поляк, чи Румун, чи Нїмець.

 

Минувшій рік не принїс зміни. Взагалї взявши — всьо остало ся як було. [...] А поле дїланя широке — хоч би лише в справах нашої економічної орґанізації. Не треба тратити надїї, що чим більше взмагатись буде серед цїлої нашої интеліґентної верстви відчутє потреби реальної працї для народу, тим більше люде старої партії зближатись будуть до народовцїв і спільно стануть трудитись для добра свого народу.

 

Серед фракції руских радикалів відбув ся в минувшім роцї процес, котрий довів до так користної подекуди зміни проґрами, що як би не йшло о то, аби будь що-будь удержати фракцію радикальну яко відрубне сторонництво [в чім де-хто, може й не без підстави, добачує політику осіб] — то она властиво не мала би вже рації биту а зіллялась би з народовцями яко лїве их крило. Марку фракції радикальної яко окремому сторонництву має надавати соціялізм, а що практична проґрама дїяльности наших радикалів спочиває головно на тлї квестії аґрарної — то очевидно стає суперечність між соціялізмом а позитивними стремленями в квестії аґрарній — бодай після порішеня торічного зїзду нїмецких соціял-демократів в Вроцлаві, котрі великою більшостію голосів [158 против 63] заявили ся против підношеня а за спролєтаризованєм нинїшного дрібного хлїбороба — при чім висказані були замітні слова: "Wer аn der Agrarfrage frisst, der stirbt daran"...

 

Вкінци фракція правительственна вела — на перекір интенціям загалу народовцїв — дальше свою політику з Баденім, а як на нїй вийшла, о тім свідчать вибори до сойму... Політику сю пропаґує і захвалює для Русинів одна часть рускої праси, именно орґани — рептільні, з котрих ще один авансовано сего року на орґан щоденний... Знак, що ґр. Бадені не залишив гадки й на дальше експеріменгувати на Русинах, хоч повинен був уже дотепер пізнати, що конець-кінцїв — таки "szkoda czasu і atłasu"...

 

ѣло, 17.01.1896]

 

17.01.1896

До теми