Справа еміґрації наших селян

 

 

стає що-раз поважнїйше на порядку дневнім — займають ся нею вже й тїла парляментарні, — тож прилюдна дискусія і виміна гадок в тій так важній справі дуже єсть пожадана — она єсть навіть горожаньским обовязком особливо всїх тих людей, що мають нагоду еміґраційний рух слїдити. По голосах, яких ми вже немало подали в "Дѣлї", подаємо нинї голос о. Томи Дуткевича з Цїшок.

 

О. Т. Дуткевич підносить на вступі свого письма, що в справі еміґрації чути лиш наріканя на визиск через аґентів, жидів та на поступованє правительства, але нїхто не подав способу чи то спиненя еміґрації, чи то якоїсь систематичної опіки над еміґрантами.

 

"Так як нинї дїла стоять — пише о. Т. Дуткевич — еміґрацію годї спинити. Горячка ширить ся що-раз більше і опановує не лиш пролєтаріят, котрий просто не може екзистувати, але і людей взглядно домів маючих, т. є. таких, котрі при розумнім веденю господарки можуть яко-тако жити. Що пролєтаріяту сїльского є у нас за богато, сего нїхто не заперечить. Брак промислу, зарібків, і з тої причини нужда не дасть ся описати. Але власне нуждарі не еміґрують, бо не можуть стягнути ся на кошти подорожи хоч-би лиш до берегів моря.

 

Майже всї держави европейскі мають свої кольонії, котрі становлять немов кляпу безпечности тих держав; там осїдають елєменти ферментуючі і з часом вигворює ся з них чинник скріпляючій державу, а навіть як би кольонії й відлучили ся від краю, все таки они для него не остають без користи. Чим стали ся краї нового світа — цїла Америка, Австралія а новійшими часами і Африка, котрим білого населеня достатчила Европа? Вандрівка народів нїколи не перестане, лиш форму буде зміняти і наслїдки єї будуть різні.

 

Заходить питанє що до нас Русинів: чи ми здібні до кольонізації? чи процес еміґраційний не відобєсь шкідно на нашім національнім і матеріяльнім житю? — Отже я думаю, що права розвою людскости ті самі для всїх. Правда, що в борбі о бит осібники слабші гинуть, але й то правда, що в борбі і ті слабші, змушені обставинами, скріпляють ся. Чей і Русин не так уже безрадний, як ті роди безкрилих альк і фоків, що вже вигинули. Доказ на се дають нам Русини в північній Америцї. Тож еміґрація не таке лихо, як видає ся. Иде о то, щоби їй дати напрям і гідне переведенє.

 

Куда еміґрувати? — то перше питанє. Д-р Олесків радить — до Канади. Чекаємо на обіцяні ним близші указки; тілько-ж чи наш бідак має на стілько засобів, щоб оплатити подорож і бодай 3-місячне удержанє в Канадї? Бразилія дає з Ґенуї безплатний транспорт і удержанє на місци аж до оселеня. Отже туда лекше нашим нуждарям, але клімат! Єдино Парана, кажуть, надає ся для нашого чоловіка. Най буде Парана! — а йде о то, щоби тих, котрі вже конче пруть ся до Бразилії, завести до Парани.

 

Отже поки-що треба нам институції, котра би щиро заняла ся сею справою, а не так побіжно, як комітет св. Рафаїла. В кождім повітї повинен би бути посередничучій комітет для еміґрації, котрий заняв би ся справою пашпортів та карт корабельних і справою продажи майна еміґрантів. Відтак повинні бути стації, до котрих відставляли би еміґрантів свідущі люде, назвім их кондукторами і по дорозї полагоджували би все потрібне еміґрантам і охоронили их від всякого визиску, були им за чічеронів і оборонцїв та порадників по дорозї і в Бразилії. Таких стацій не пoтpібно богато — н. пр. Львів, Понтеба, Ґенуа, Pio Жанейро, Парана — а в кождім по два кондуктори. Коли-б кождий еміґрант зложив на кондуктора 5 зр. зискав би дуже богато, дістаючи охорону від страт і невигід, а нераз і від утрати житя. Впрочім мабуть і правительство бразилійске не відмовило би для тих кондукторів субвенції, бож она й так оплачує урядників ad hoc".

 

Дѣло

10.01.1896

До теми