Вже перед трома роками хронічна еміґрація селяньского населеня з Галичини прибрала було острий характер, коли кілька тисяч селян из всхідних повітів граничних зараз по жнивах нагло опустили громадно свою батьківщину і пішли за россійскій кордон. Правда, що більша часть не задовго вернула назад, скоро в Россії не найшли удержаня; але вже тогдї можна було побоювати ся, що при найблизшій нагодї знову повторить ся громадна еміґрація.
Дня 17 падолиста 1892 звернено дотичною интерпеляцією увагу правительства на се небезпеченьство і пригадано єму, щоби завчасу старалось запобігти поворотови і дальшому розширеню еміґрації відповідними заходами, а особливо також через забезпеченє селяньскому населеню більшої охорони, що в великій вже части дало би ся було осягнути справедливою і прихильною управою. Правительство на тую интерпеляцію не відповіло і не зарядило також нїяких тревалих заходів.
Сего-ж року сталось так, як можна було провидїти і очікувати. Тисненому нуждою хлопови через невиносимі відносини рідний край просто опротивів; замість приязної помочи або бодай прихильного пожалуваня дізнає хлоп всїлякого переслїдованя, доскулюваня і гнобленя, так що тратить навіть надїю на можність лїпшої будучности. І так кидає рускій хлоп, ту і там також і польскій, свою прадїдівщину і забирає ся сотками і тисячами до Бразилії. Нїякі уваги і перестороги не в силї відвести єго від того; він клене своїй, врештї щиро любленій, вітчинї і забирає ся, готов навіть на найгіршу долю.
А правительство дивить ся на ті подїї мов би безрадне і безсильне. Уряди і орґани правительственні звичайно поступають наопак. Они звичайно придивляють ся спокійно, як несовістні аґенти обдурюють нарід; они не дїють нїчого проти того, що хлопи, і то навіть такі, що в прирівнаню троха лїпше мають ся, продають своє майно за безцїн непродуктивним спекулянтам. Аж коли вже те стане ся, відмавляють уряди пашпорту готовим до еміґрації, витримавши их вперед довго, і збороняють им опускати край.
Поминувши незаконність такого поступованя, бо-ж таки свобода перенесеня і еміґрації запоручена артикулом 4. основного закону з дня 21 грудня 1867 (В. з. д. Ч. 142.), то се поведенє правительственних урядів і орґанів оказуєсь дуже необачним з політичної і економічної сторони. Через те росте истнуюче невдоволенє і множить ся і так вже дуже численний пролєтаріят, для котрого нема нїяких жерел зарібку і способів удержаня. Як раз в найурожайнїйших і колись найбільше цвитучих сторонах галицкого краю показує ся тепер найбільша нужда.
З уваги на горі наведені запитують підписані:
"1. Чи ц. к. правительство знає докладно обєм і характер тої еміґрації, єї близших і дальших причин, і чи є склонне, удїлити те все до відомости високої палати?
2. Яке становиско займає ц. к. правительство супроти тої еміґрації? Якій виткнуло собі плян і в якій спосіб та з якими виглядами на успіх задумує оно виконати той плян?
3. Чи ц. к. правительство має намір, готовим вже до еміґрації, котрі своє майно вже попродали і через те остають тепер в положеню невольнім, видати без проволоки пашпорти до подорожи чи то до еміґрації і постаратись для них о опіку так в дорозї як і в новій вітчинї, — а осталих відводити від еміґрації всїми способами, якіми після права розпоряджає?
4. Що задумує ц. к. правительство учинити на будуче, щоби тревало запобігти поворотови і дальшому ширеню еміґрації через ухиленє єї причин? а именно: що задумує учинити, щоби полїпшити сумну долю галицкого населеня селяньского, щоби забезпечити єму достаточну опіку і усунути єго невдоволенє?
У Відни дня 5 грудня 1895.
Романчук, Пуркгарт, д-р Гофман, Польцгофер, Шідер, Адамек, д-р Бляжек, Доберніґ, Барвіньскій, д-р Штайннендер, Скаля, Пернерсторфер, Вахнянин, Форманек, д-р Дик, д-р Брзорад, Соколь, Янда, Теклі, д-р Кронаветер, д-р Кайцль, д-р Двожак, Честмір Лянґ, Сегналь, Гаєк, Кеніґ."
Дѣло
11.12.1895