Дурість чи провокація?

 

Істнує у Відні інформаційне бюро, котрого офіціяльна назва "західно-українська пресова аґентура". Воно основане і удержується на кошти галицького, чипак західно-українського посольства. Від дня своїх народин випускає воно щоденно свої звідомлення і пересилає їх у віденську пресу.

 

Кожна льоґічно думаюча людина, знаючи, що західно-українське посольство заступає інтереси східної Галичини, готова уявити собі, що пресова аґенція цього посольства всіми чесними засобами оборонятиме перед світовим ареопаґом справедливу справу самовизначення українського населення Галичини. Дехто, слухаючи промову лідера галицьких політиків Др. К. Левицького підчас свята II. річниці галицької державности, готов був думати, що теперішня галицька політика — оборона окремої західно-української державности — це переходовий стан на шляху до здійснення всеукраїнського ідеалу: соборної України.

 

Показується одначе, що практика галицької політики незглубима в її "премудрости". Цього маркантний доказ дає щодня "західно-українська пресова аґентура". В її звідомленнях не знайдете відомостей про Галичину, про геройську боротьбу галицького українського населення проти польського насильства або про страшні муки галицького громадянства, нищеного голодом, холодом і пошестями, про без'іменних галицьких героїв, що ради тріюмфу української справи, стелили своїми трупами цілу Україну від Сяну ген далеко поза Дніпро. Галицька пресова аґентура до мучеництва галицько-українського суспільства, до котрого грядучі нащадки з побожністю будуть молитися, ставиться зовсім пасивно.

 

За те ця аґентура, в своїй незглубимій "премудрости", забавляється — назовім річ по імени — в шантаж і провокацію. Докази? Найдете їх майже щодня у віденській пресі. Ось кілька примірів:

 

Західно-українська пресова аґентура повідомляє з Риґи: "Російська мирова делєґація, котра приїхала сюди, складається з Йофе, Оболенського і инших представників совітської Росії. Йофе використав нагоду для дементовання поширених російськими втікачами вісток, немов-то робітники в Москві бунтувалися проти совітської влади і що наслідком того положення є дуже поважне. Він повідомив дальше, що Брусілов остає в свойому уряді, що польське мирове питання викликало негодовання в кругах совітського уряду і що московський уряд скидає з себе відповідальність за те, як щоб наслідком тактики Петлюри і Балаховича прийшлося продовжувати війну між Польщею і Московщиною. В берлінських дипльоматичних кругах рахуються з тим, що російська делєґація виступить з новими домаганнями, котрі вийдуть поза постанови прелімінарного мира. Переміна в становищі російського уряду основується з одного боку на побідах їх військ проти Вранґеля, а з другого боку наслідком польського маневру проти Вильна. ("Фольксцайтунґ" з 9. листопада).

 

Цього самого дня західно-українська пресова аґентура подає таку вістку з Кракова: "Курєр Цодзєни" повідомляє з Проскурова: Після врочистої заяви ґен. Павленка, що польські війська уступлять небавом за Збруч, жидівське населення масово втікає до Польщі. Жиди продають своє движиме майно за безцін. Що дня пересічно 150 Жидів просить о перепуски з метою виїзду до Америки або Палестини ("Вінер Морґенцайтунґ" з 9. листопада).

 

Дня 6. листопада західно-українська пресова аґентура повідомляє: "Наслідком постанови центрального комітету української соціялдемократичної партії з дня 23. вересня ц. р., що члени партії не сміють вступати до уряду Петлюри, виключено Андрія Левицького з української соціялдемократичної партії. ("Вінер Морґенцайтунґ" з 6. листопада).

 

В неділю, 7. листопада західно-українська пресова аґентура піднесла в подарунок віденській читаючій публиці таку сензацію: "Львів, 6. листопада. Повідомлення з Камянця Подільського говорять", що ґен. Павленко повалив головного команданта вiйcьк У.Н.Р. і сам проголосив себе диктатором України. Петлюра находиться, по чуткам, в арешті. Павленко мав поставити себе до диспозиції гетьмана Скоропадського. (ойчес Фольксблят" з 7. XI.).

 

Такими вицвітами хоробливої фантазії "галицько-українська пресова аґентура" боронить справу самовизначення східної Галичини. Це вістки, вибрані з віденської преси з останніх днів. Було б марнованням часу, шукати примірників віденської преси за попередній час, за час діяльности цеї аґентури. З наведених повідомлень сліпий бачить, що ця аґентура служить всім иншим справам, тільки не справі закатованої східної Галичини. Є тут низький реверанс перед большевицькими катами України, є тут інтриґанство найнищої сорти супроти уряду У.Н.Р. Є тут навіть прислуга для Поляків, бо оголошуючи за бруковим краківським дневником про втечу Жидів з української території, котру Поляки по договору мають віддати українському урядові, дається Полякам в руки арґумент, що вони ради гуманности не повинні забиратися з української землі. Останньою вісткою про державний переворот на Україні "західно-українська пресова аґентура" намагається одним замахом підхлібитися до Скоропадського.

 

Ми не зверталиби увагу на цю провокаторську роботу, якщо-б вона ведена була серед чотирьох стін нашої громадянської опінії; одначе з уваги нa те, що цим трійливим кормом годується чужа публіка, що така робота компромітує в очах чужинців не тільки загально українську справу, але також болючу справу, східно-галицьких Українців, мусимо проти неї прилюдно запротестувати. Такі брудні методи політичної боротьби компромітують не тілько її авторів, але також кидають двозначне світло на нашу святу боротьбу за визволення; тому відповідальні чинники галицької політики повинні її припинити.

 

З окрема, що до справи політики Уряду У.Н.Р. і голови Директорії У.Н.Р., котрих з поза плота атакує західно-українська пресова аґентура, треба сказати ось що: з політичною тактикою Петлюри і її уряду можна погодитися або ні, одначе розумний галицький політик, заступаючи галицько-українську політику з її проґрамою на коротку мету, мусить признати, що політика уряду У.Н.Р. в цей момент не входить в дорогу галицькій політиці і що акція одного і другого українського уряду, йдучи окремими шляхами, в остаточній цілі зміряють до того самого. Можна спорити що до того, чи отаман Петлюра заткне зелену вітку на довершену будівлю української держави, одначе незасліплений і неупереджений мусить признати, що отаман Петлюра ціною великих особистих моральних жертв, промощує шлях до збудування української державности не у віденських каварнях, тільки на полі боротьби серед страшної обстанови української дійсности. Історія скаже ще своє слово і про цих, що твердо стояли в вогні, і про тих, що огонь заливали гряз'ю.

 

[Воля, 20.11.1920]

26.11.1920

До теми