пишуть з Тернопільского до Przegląd-y: "Еміґрація в нашім [тернопільскім] повітї доходить до крайних уже границь. Виїхало вже богато. З тутешної невеликої громади [т. є. тої, де живе автор, але не називає єї по имени] 30 душ уже знаходить ся на бразилійскій земли, а на 220 нумерів тілько 9 хат не записало ся до слїдуючого виїзду. В сусїдних селах всьо запопадно готовить ся, щоби чим-скорше покинути край, своє село, землю, родинне гнїздо і взглядно [!] спокійне та щасливе житє, мимо трудних условій, які вложила на люд автономія з своїми тягарами, від котрих давнїйше він був вільний..." По тім, автор [видко обшарник] бідькає, що нинї упало дотеперішне симпатичне відношенє межи ним а селянами, підкопане різними впливами.
"Насамперед — каже він — аґенти бразилійскі намовляють люд до еміґрації для власного зиску... Другі, як товариство св. Рафаїла, мавши може наміри найлучші, але хибно поняті, пхнуло люд до загуби: не лише тих, що виправило их до Америки, але й розповсюдненєм проклямації викликало оно без порівнаня більше лиха витворивши страшну горячку еміґраційну, мов епідемію дуже заразливу..."
Дальше автор каже, що на підготованім теренї аґентами бразилійскими і товариством св. Рафаїла "провідники соціялізму розвинули діявольске своє дїло підбурюванєм проти всякої власти: против правительства, церкви, родителїв, хлїбодавцїв і т. д., розкинувши в великій масї підбурюючі письма і піснї, що их співають лїрваки по ярмарках такого змісту:
Наш царь Рудольф
Нарід до Бразилії взизає,
Але Израїля цїлком не пускає...
Покидаймо той край проклятий,
Идем до Бразилії —
Будем панувати!"
Що старцї-лїрваки таку пісню по ярмарках співають, то правда, але се — не дїло сoцiялiстів. Лїрваки самі укладають того рода пісни за-для — так сказати-б — свого ґешефту. Они знають, що нарід тепер розгорячений еміґрацією, радо буде слухати піснї про Бразилію. Нам розказував один священик з Бережаньского, що лірвака співаючого пісню про Бразилію нарід хмарою обступає і люде не то крейцарами а шістками обдаровують єго. Цїкава річ, що раз жандарм підійшов до товпи, котра обступила лїрвака, послухав піснї про Бразилію, усміхнув ся і пійшов собі.
Дописуватель Przegląd-y каже дальше, що єму один хлоп казав: "Утїкаємо від автономії, шкіл, ради державної, сойму, нотарів, що ми всьо своїм тяжко загорйованим грошем мусимо оплачувати". Автор висказ сей називає "виученим штучним арґументом"; нам же здаєсь, що се не конче "виучене" і "штучне".
Вірні безперечно будуть дальші слова автора про марнотратство грунтів. "Хто може — каже він — позбуває землю за безцїн. В місточку Козлові хлоп продав 15 морґів грунту з обійстєм жидови за 400 зр.; торік плачено у вас морг поля по 250 зр. і висше, а нинї продають по 75 зр., скоро тілько купець знайде ся." [Жиди по повітах поробили тайні спілки і викупують грунти селяньскі за безцїн; в однім селї в Бережанщинї — як нам оповідано — жид закупив до десять господарств.] Вкінци автор каже, також мабуть не зовсїм без рації, що нехай нїхто не думає, мов-би через сесю еміґрацію край позбував ся пролєтаріяту; противно — еміґрують середно заможні і богаті.
Дѣло
26.11.1895