З Тернопільского.
В повітї тернопільскім дуже великій рух еміґраційний. Є села, в котрих по 15 до 20 родин (около 60–80 голов) уже цїлком готові до еміґрації і вичікують лише "шіфкарти". Попродали грунти, хати і всї движимости за безцїнь, аби лише хутше. В-двоє тілько люда приготовляє ся до еміґрації: їздять по кілька раз до Львова до головної аґентури; посилають до Удіне по 10 зр. завдатку на "шіфкарту"; сходять ся гурмами та все радять, найчастїйше по коршмах. Засягають ради різних жидиків, тих, що то нїби були вже за морем. Жиди-аґенти ходять по селах безкарно. Не мало их є, жандармерія доси ще жадного не вислїдила; мабуть небуло ще часу, бо перше жандармерія була занята виборами а тепер холєрою. Нещасливцїв-еміґрантів робота не бере ся, — они чей оголомшені: жнив по більшій части вже не робили; збіже копами попродали, бараболь також самі не викопували, а дали за міру та й всї попродали. Як "шіфкарти" в найкоротшім часї не поприходять, то чекає их страшна нужда і роспука. Грунт, що перед 6–8 місяцями за морґ плачено по 300 зр. і висше, подешевів тепер так, що за 80–100 зр. трудно знайти купця.
Аґенти розпускають найбезличнїйші байки. Описують Бразилію як рай, де всього подостатаом. Хто від вас приїде — кажуть они — дістане дармо 40 морґів орного поля, 3 морґи огорода і кавалок лїса та й готову хату, плуг і конї до него. Земля два рази родить найкрасше збіже, а податку за ню не платить ся. Кажуть: син Найяснїйшого Пана Рудольф не умер, а жиє в Бразилії та часами приїздить до нашого краю, щоби подивити ся на хлопску нужду. В різних місцях видїли єго; був він в однім судї за хлопа перебраний та переконав ся, що нема справедливости; був в однім дворі при машинї та й сказав, що за мало платять робітникам; і таке инше плетуть. Панів він уникає...
Вся перевазія нїчого не помагає. Люд нїкому не вірить. До правительства теперішного не має довірія, бо каже: "староста, дїдич, ґубернатор дїдич, міністри дїдичі", то они мусять стримувати хлопів, бо не мали би робітника. Повагу священика захитали різні повітовцї при нагодї всяких виборів. Мимоходом пригадую, що вже 13 чи 14 лїт в тернопільскій радї повітовій нема руского священика; уживано найрізнїйших средств, щоби лише жадного не допустити, бо — мовляли: "nа со nаm kontrolorów?" Книжочки [чи то рускі чи польскі] представляючи Бразилію в злім світлї не мають нїякого значіня, бо еміґранти кажуть, що то пани заплатили та і так им написано.
Аґенти з Удіне пишуть, що "як староста не схоче дати пашпорту, їдьте без пашпорту; вистане метрика уродженя і свідоцтво моральности." Тож еміґранти навіть не йдуть за пашпортом.
Дѣло
17.10.1895