[Культурна справа — присвячена будучому Соймови.]
Уступившій намістник — презідія міністеріяльна єму пером! — хвалив ся перед своїми виборцями в Кракові, що пхнув Галичину на новий просвітний і економічний шлях. Деякі невіри з опозиційного табору похитали на се головою, вказуючи на теперішний стан Галичини, яко найяркійше соrpus delicti, що не тілько все лишилось як бувало, але богато і погіршало нїж бувало; однак — даруйте товариші з опозиції! — я хоч не правительственний посол анї навіть правительственний кандидат, стаю сим разом рішучо по сторонї намістника.
Уступившій намістник — реформа виборча єму пером! — говорячи о просвітних і економічних шляхах, котрими нашу Галичину присунув до Европи, мав перше всего на примітї нашу галицку Русь, котру дїйстно уцивілізував, виполовши з неї всю нечемну, непривітну, брусовату і кострубату опозицію, а поставивши натомість елємент гладенькій, нїжненькій, привітний і податливий такій, що вже усмішка ґуберніяльного возьного — для него концесія! Чи-ж се не цивілізація? А економічні дороги, о котрих згадує уступившій намістник — угода мадярска єму пером! — се нові зелїзничі сїти, котрими галицка Русь наблизилась не лиш до Европи, але й до Атлантику, щоб нарід рускій мав зі всїх усюдів улекшену комунікацію в своїх шийоломних зносинах — з Бразилією.
В виду сих цивілізаційних подвигів мав уступившій намістник — антісеміти єму пером! — повне право сказати, що звернув Галичину на новий культурний і економічний шлях. На се міг би я і більше доказів навести, однак поминаю, щоб не ставати панеґіристом уступившого намістника — молодь-Чехи єму пером! — та не звертати на себе уваги "головного" комітету, котрий за се готов мене поставити правительственним кандидатом, а потом з соромом пустити, як се лучилось одному именникови по пері, поважному впрочім чоловікови.
Однак при всїм моїм признаню для цивілізаційної і економічної працї уступившого намістника — пролєтаріят робітничій єму пером! — остались у нас в Галичинї институти, котрих не доглянув єго бистрий і реформаторскій зір, а котрі своїм середновічним варварством і деморалізацією аж кличуть до неба о — реформу. Як побачу, в якій спосіб переводять ся у нас вибори, то здаєсь менї, що живемо не в законній, не в конституційній державі, — не в ХІХ-ім, а в IX-ім віцї, — не серед гуманної, образованої, але прямо серед варварскої суспільности. Тому подвійний жаль ворушить мою душу: раз, що в неладний спосіб допче ся найвисше людске добро — свобода і воля народна, а друге, нїгде правди дїти, жаль менї таки нашого — польского брата. Бо наш польскій брат, якій він там є то є, але славить ся в світї чоловіком гладеньким, приязним, привітним, одним словом: паничем в рукавичках. Тимчасом як приглянутись виборам, в котрих, знов нїгде правди дїти, таки все верховодить наш польскій брат, — то бачиш таку суперечність з єго світовою славою, що загонистий і запінений Мадярон — то ще сальоновий герой в порівнаню до нашого польского брата.
Уступившій намістник — Люеґер і Пернерсторфер єму пером! — котрий любив все зводити до "wspólnego mianownika", сиріч "pod jeden dach" т. є. до недвозначного слова "ojczyzn-и", узнавши вибори лєґальними, не доглянув, як дуже тим пошкодив в очех світа як-раз свому "mianownikowi" — бо добрій, дотеперішній славі нашого польского брата. Коли за сі вибори возьмуть єго на язики Нїмцї, Чехи, Россіяне, а за сими і Французи, то наш польскій брат стратить неборак послїдне добро, яке мав дотепер на світї — имя людяного чоловіка.
В виду сего раджу будучому Соймови відложити всї, хоч і як пильні єму реформи — громадскі, ловецкі, дорогові і т. и., а занятись чим скорше реформою наших нїмецких і польских бецирків, бо буде біда! Подам навіть спосіб, і то дуже симпатичний.
Я не такій пуританин-запека, щоби правительству відмовляти всякої инґеренції на вибори. Хорони Боже! Яко чоловік політичний знаю, що сего правительству треба, ну, і нам треба; инакше готові всї кандидати "головного" комітету повиходити так, як от [най ся не приказує] мій именничок по пері, та Чапельскій, та Шухевич, та Рожаньскій... Менї ходить о те, щоби правительство, коли вже свій вплив виконує, виконувало се людяно, оглядно, справно, якось по формі, не так погано, нескладно та просто, як дотепер.
Зводячи до "wspólnego mianownika" всї дотеперішні практики правиборчі і виборчі, то они [майже всї] відбувались ось-так:
Правибори:
Виборчій комісар "заходив" громаду так, що приїхав перед або по назначенім речинци на правибори, — а як бачив, що громада чекає, заходив задними дверми до села і манівцями добивав ся або до двора, або до коршми, або до школи — та з війтом, Шмульком і двором переводив правибори по своїй думцї. І тілько всего-на-всего помислу, тілько всего-на-всего духової емоції! Одиноким помислом оріґінальним визначив ся якійсь панок в Жовківщинї, що перебрав ся за бабу, — помислом вправдї оріґінальним, але таким нескладним, що хлопи — звичайно смілїйші до баби як до пана комісаря — здемаскували та й ще прилюдно висміяли.
А вибори: Назводжує ся як найбільше жидови та — даруйте за слово — голоті. Тота зачіпає виборцїв, видирає им лєґітімації, а як не удалось то починає бучу та віддає виборцїв в руки жандармскі та поліцайскі. І знов тілько всего-на-всего помислу, тілько всего-на-всего такту, тілько всего-на-всего духової емоції! і так дїялось тепер, дїялось тому лїт шість, дїялось тому лїт дванацять і т. д., словом — від початку конституційної ери аж до нинї найменшого поступу в помисловости, хиба — в брутальстві. Як так дальше пійде, то наш польскій брат, стративши вітчину, стративши кредит, — готов стратити ще послїдне, що має — славу делікатного паничика.
Реформа отже не то конечна, але нагля ча, пекуча. Яка-ж? Проста, природна і до наших прочих краєвих відносин як-раз приноровлена. Живемо в часах интернатів і вижидаємо від них як найбільше хісна і спасенія. Раджу отже в відповідних сторонах, перше всего там, де терен найбільше загрожений — як в Жидачеві, Калуши, Стрию, Жовкві — позакладати интернати, де би молоді практиканти могли під проводом старших практиків заправлятись до поступовійшого справнїйшого веденя дїл виборчих.
Коли ті интернати розвинуть ся — а за розвій их ручить вже сама конечність — то будучі вибори представлять ся нам зовсїм инакше. Я, користаючи з запорученої і нїяким комісарем ненарушеної свободи поетичної, злечу кільканацять лїт наперед і представлю вам кілька зразків з нових, поступових, вже интернатских виборів.
Зразки правиборчі:
Все відбуваєсь як найлєґальнїйше. Ліста виборча уложена справедливо, виложена в урядї громадскім на час, евентуальні реклямації рішають ся як найточнїйше, речинець правиборів оголошений як слїд. Комісар не керинить з речинцем, не заходить манівцями в село — словом: анї слїду якої небудь нелєґальности. Тілько на пів години перед речинцемь правиборів входить в село банда циганів з музикою і ученим медведем. Музика ріже, медвідь танцює. В селї, що живе, вибігає. Цигани переходять через село і виходять на майдан за селом. Тут починаєсь безплатне представленє. Цїле село кругом них. Утїха незмірна! Тимчасом з другого боку заїзджає комісар четвернею і стає перед громадским урядом. Війт [der den Spass versteht] моргає на своїх, висувають ся незамітно з гурту і спішать до уряду. Вибирають, як самі хотять. Сруль і цїла єго родина виборцями. Комісар складає акта і виходить на майдан. Здоровить всїх приязно, ласкаво. По хвили кив на циганів! Цигани забирають медведя і тягнуть в слїдуюче село, а комісар усміхнений, веселий — оголошує результат правиборів. Бодай спосіб є!
Або [спосіб дешевшій]:
Досвіта в сам день правиборів заходять в село що-найзаїльші екзекутники. Починають грабити за всїлякі залеглости. А що кожда хата має якісь залеглости, граблять кожду хату хоть-би й за рік слїдуючій. Жінки, дїти в плач! біжать до мужів, що стоять зібрані коло громадскої канцелярії. Мужі розбігають ся мигом, кождий до своєї хати. В тій хвили надїздить комісар і переводить правибори. Упоравшись виходить на двір. Чує крик, плач, стогін, риданя. Питає о причину. Довідавшись, кличе екзекутників, лає, гримить, як то они вже уміють. За кару каже кождому екзекутникови власноручно позаносити фанти до кождої хати. Люде дякують пану комісареви, благословлять, цїлують по руках, а він оголошує им результат правиборів. І знов спосіб є!
Зразок виборчій:
Нечуване! Нї одного шандара в містї, нї одного поліцая, нї одного жидика, нї одного кримінальника. Тихо як в раю. Староста витає на порозї кождого виборця, з деякими навіть цїлує ся. Тілько на коридори комісар просить одних на право, других на лїво [щось подібно як в Жидачеві]. На право просить интеліґенцію, на лїво мужиків. На право сальони самого пана старости. Старостина в принаднім строю Діяни витає виборцїв, потім сїдає до — фортепяна. Вдарила коломийки. У виборцїв аж пяти скачуть! Старостина замітила охоту і моргнула. В сїй хвили відчиняють ся двері і старостянки в строях балевих вбігають до сальону. Починають хоровід. Виборцї вже не всидїли і давай — з ними! Тимчасом пан староста затирає руки і підбігцем на лїво — до тамтих! Се переважно війти, Срулї — переводять вибори, як лиш пан староста хотять. По виборах кажуть им подати честь, а пан староста иде поважно на право. На єго вид старостина перестає грати, старостянки щезають, а пан староста усміхнений, веселий оголошує — результат виборів.
Отсе мої зразки, мій гороскоп, як лиш реформа заведе ся. Правда певно потерпить [але oнa й нинї терпить], за те уратоване буде имя нашого брата, о що менї, яко патріотови краєвому, найбільше ходить.
За винайденє, умотивованє і оголошенє сего проєкту я не жадаю патенту, анї заплати — лише якої на разї доцентури, та й то не для себе самого... Ачей-же варта!
[Дѣло, 16.10.1895]
16.10.1895