[З нагоди 30-лїтних роковин єго смерти.]
Під таким заголовком уміщує звістний письменник земляк М. Комар в 39-ім ч. одеского журнала "По морю і суші" статью, котру отсе подаємо в перекладї:
Дня 1 [ст. ст.] жовтня 1865 р. упокоїв ся в Харкові звістний малорускій поет Гyлак-Артемовскій. Походячи з духовної родини, він зразу учив ся в духовнім училищи а відтак виховував ся в кієвскій духовній академії; але через случайні обставини не скінчив тут наук і в р. 1817 перебрав ся до Харкова, де став надзвичайним слухачем університету а заразом учив в Институтї благородних дївиць. По 4 роках він здав уже маґістерскій испит і в р. 1823 став звичайним професором харківского університету на катедрі рускої исторії, а в 1841 також ректором того університету, на котрім то становищи оставав без перерви аж до переходу в відставку в р. 1849.
Гулак-Артемовскій не лишив по собі доброї памяти професора і ученого. Лєкції исторії він читав після Карамзина і Устрялова і на професуру взагалї він дивив ся як на карієру; а учено-літературну дїяльність проявив лише в своїх дисертаціях, о котрих згадують тепер хиба лише в єго житєписях. Але в цїлком иншімъ світлї являє ся політично-літературна дїяльність Гулака-Артемовского. Перші свої твори писав по великоруски. Були то головно переклади з Ив. Як. Русса, з Мільтона і инших европейских клясиків.
Замітна річ, що Гулак-Артемовскій так прехорошо володїв малорускою мовою і стихом, як нїодин малорускій поет перед Шевченком, а в великоруских стихотворах єго язик крайно напушистый і неповоротний. Се мабуть міркував і сам поет та небавки перейшов к малоруским стихам, котрі від разу зєднали єму славу між земляками. По словам Н. Костомарова Гулак-Артемовскій був знатоком найбільших подробиць народного малоруского побуту і обичаїв та предосконало знав народну мову.
Першими єго творами були пародії Горацієвих од, і годї не бачити в них слїдів знаної Енеїди Котляревского; але так способом трактованя річей і взагалї формою, як поглядами поета на народ визначає ся в тих пародіях уже не аби-якій поступ в розвою малоруского письменьства. Незадовго перейшов поет від пародії до самостійних творів, а першим таким твором була звістна єго казка: "Пан та собака", котра безперечно має значінє суспільне і авторови здобула славу народного поета. В часах, коли серед освічених кругів слабо єще відзивали ся голоси о конечности освободженя селян з крепацтва, коли пани цїлком отверто голосили про користи і конечність кріпостного права, Гулак-Артемовскій сміло виступав, виказуючи надужитя паньскої власти і в своїй сатирі яркими красками змалював сумний образ мук, які нарід терпить від самоволї панів. Вже самою темою свого твору Гулак-Артемовскій, по словам Куліша, надав україньскому слову повагу, якої оно в письменьстві єще не мало. I справдї; коли перші твори малоруского письменьства викликували иногдї малощо не глум над народним побутом і словом, то неодин, прочитавши казку Гулака-Артемовского, мусїв призадумати ся, а декотрі, по словам иншого критика, "засміялись уже на кутні". Сам поет в своїм "Посланію" до редактора "Украинского Вѣстника", посилюючи єму иншій свій твір і висказуючи обаву, як то там єго прийме громада, згадує між иншим, що від єго Рябка "у деяких підпанків шапки на голові загорілись". Казка Гулака-Артемовского "Пан та собака" була напечатана 1818 р. в "Украинскомъ Вѣстнику"', що виходив в Харкові; але після свідоцтва сучасних була дуже розповсюднена в безчисленних відписях і сталась дуже популярною завдяки артизмови, народній закрасцї і здоровому гуморови, з якими поет так ярко висказав дозріваючій в громадах протест против самоволї паньскої власти а тим самим і против крепацтва. Річ певна, що до розбудженя в громадї свідомости на користь освободженя крестян не мало причинило ся письменьство в загалї. А вже Гулаку-Артемовскому в тім взглядї справедливо належить ся видне місце; він бо належить до перших письменників, що підняли свій голос в оборонї подоптаних прав людских. Признав се також В. Семевскій ("Русская Мысль" 1886. II.), котрий писав розвідку про крестяньску справу в літературі.
Дальші твори Гулака-Артемовского не уступають першим що до сили артизму і язика; але на жаль не слїд вже в них такої уваги на суспільні справи, яку бачимо в єго казцї "Пан та собака". Причиною тої прояви може було невдоволенє, яке викликала єго сатира в тих кругах, в котрих поет повертав ся, а бути може також і нещастє, котре постигло поета в р. 1831. Ото на донос якогось Черняєва, мов би то истнувало в Харкові тайне товариство під проводом професорів Гулака-Артемовекого, Кронеберґа і Куницкого, замотали поета в ту справу. Донос оказав ся ложним, і сам император Николай Павлович в переїздї через Харків особисто успокоїв Гулака-Артемовского ("Світ" 1882 ч. 14.). Се вмішанє до тої справи не стануло опісля на перешкодї, що Гулака-Артемовского, як сказано на початку, вибрано і затверджено на високе становиско ректора університету. Але у всякім разї не могло оно не відозвати ся в єго літературній дїяльности. Між иншим всказує на те і сей факт, що Гулак-Артемовскій в загалї не охотно давав печатати свої твори, а від 1831 р. таки зовсїм перестав печатати.
А в тім о всїй літературній дїяльности Гулака-Артемовского і о значіню, яке єму належить ся в мало-рускій літературі ледве чи можна тепер висказати вірний суд; бо-ж доси не маємо анї докладної житьописи поета анї по можности повного збірника єго творів. З печати знаних всего лише 20 єго стихотворів, з котрих 12 появило ся в часї 1817–1831 р. в харківских виданях і в "Вѣстнику Европы" Каченовского а опісля зібрані в одній книжцї під заголовком "Кобзарь Гулака-Артемовского" вийшли в Кiєві в р. 1878; осталі 8 появились в "Кієвскій Старинѣ" і инших часописях, а вичислені суть в "Очеркахъ исторіи украиньской литературы XIX. ст. Петрова" (Кіѣвъ, 1884). Більше число творів Гулака-Артемовского доси непечатані; 10 нових єго творів находить ся між иншими у мене, в рукописях покійного одеского книгаря В. Білого. Також редакція "Кієвскои Старины" має в своїй тецї невидані доси твори Артемовского, инші знов має професор Багалїй. Аж послїдними часами, як зачуваємо, почитателї таланту Гулака-Артемовского в Харкові зробили почин в справі збираня матеріялів до житєписи поета і не виданих доси єго творів в цїли виданя повного збірника єго поезій. Кінчимо нашу замітку бажанєм, щоби той намір як найскорійше здїйстнив ся.
Дѣло
15.10.1895