Нещастний домашний промисл.

З-під Львова.

 

Загальна страшна нужда нашого сїльского народу стала вже ноторично знаною, так що від якогось часу навіть наші пів-офіціяльні "мужі державні" і наша пів-урядівка о нїй говорять і пишуть.

 

На упадок економічний нашого селяньства складає ся богато причин. Між иншими також брак всяких зарібків, ограниченє доходів селянина виключно на рілю, що при роздробленю грунтів і при теперішній грошевій господарцї суспільній руйнує нашого селянина. Промислу фабричного в Галичинї майже зовсїм нема, а лиш десь-не-десь борють ся з импортом заграничним рештки давного промислу своєрідного. Такій домашний промисл є не лиш з боку економічного дуже користним, але також з огляду — так сказати би — морального. Праця коло рілї — до того невеликої — не треває цїлий рік без перерви, більша часть року не дає селянинови не лише що їсти але й що робити. Богато сторін в нашім краю є таких, де навіть за 10 кр. денно платної роботи не може знайти наш селянин в певних порах року. Не маючи що їсти і де працювати, лежить він голодний за печію, не огрітою, і ледачіє фізично і морально, тратить всяку охоту і енерґію до працї, так що коли навіть часом і знайде ся для него яка не зла робота [н. пр. будують зелїзницю], є він звичайно гіршим робітником від захожого Италіянина або й Мазура. "Im еngen Kreis verengert sich der Sinn" — тож наш селянин ограничений на кусничок рілї і на роботу на паньскім ланї, і то лиш в певних порах року і за дуже низьку платню, не має предприємчивости і того енерґічного духа працї, котрим сильні економічно і культурно західно европейскі народи і Анґльо-Американе.

 

Лише нечисленні господарі по наших селах знаходять собі користне занятє в вільних від рільничого господарства хвилях, маючи в тім не лиш якійсь прибуток в своїм господарстві, но також роблячи вигоду, нераз велику, для співгромадян своїм домашним промислом. Тимчасом наші власти — замість підпирати сей домашний промисл — гноблять єго, накладаючи против истнуючих приписів правних гривни і податок на домашних промисловцїв.

 

І так під Львовом в селї Підберізцях Михайло Цар, господар письменний і дбалий, витовкав від давна в своїй ступі олїй своїм співгромадянам спокійно, беручи собі макухи для худобини. Такій самий промисл домашний в тім селї виконував і другій господар Дмитро Кубай. Артикул V. е) патенту оголошуючого закон промисловий і розпорядженє міністерства скарбу з 23 сїчня 1857 р. ч. 6561 — дбали о бідний промисл домашний — хоронили і наші олїйнї підберізкі від податку заробкового, бо олїйнї були все в згодї з тими приписами. Цар в хвилях вільних від занять господарских бив олїй для вигоди своєї і своїх сусїдів без нїяких помічників і в такім малім розмірі, що макухи, які одержує з витовканя, нїяк не можуть вистатчати на самостійне удержанє єго — хлїбороба, що жиє з грунту, а займає ся нестало витовканєм олію яко бічним промислом домашним.

 

В осени 1894 р. заявив сам ц. к. староста, що олїйня Михайла Царя яко домашний промисл є вільна від податку заробкового і Цар може собі спокійно дальше бити олїй, най лиш подасть о увільненє єї від податку. Цар подав просьбу о то увільненє і дальше витовкав спокійно олїй для блага своїх сусїді і своєї худобини. Аж в мартї сего року війт Иван Бубела — з мести за те, що Цар виступав против єго поступків в громадї — донїс до староства, що Цар вибиває олїй без карти промислової, маючи пересїчно 3–4 зр. чистого доходу [денно?]. Староство, не зважаючи на то, що Цар нїколи не виробляв і не виробляє олїю на продаж, наложило на него гривну 15 зр. а відтак наложило на него податок заробковий від олїйнї, хоть домашний промисл після закона вільний від податку заробкового. Розуміє ся, Цар відкликав ся против наложеної гривни до намістництва а против оподаткованя олїйнї до краєвої дирекції скарбу — а ті чей-же пошанують приписи права і знесуть ореченє староства львівского!

 

"Nur nicht drucken!" — бо і так вже нарід утїкає від нас світами...

 

Дѣло

11.10.1895

До теми