Народе мій, замучений, прибитий,
Мов паралітик той на роздорожу...
Твоїм будучим — душу я трівожу...
Франко.
Не юридичну, не політичну або дипльоматичну хочу дати статтю, чи радше пересторогу, а просто диктовану почуванням, яке у кождого з нас на глибині душі найтись мусить — та думками, які кожному з нас тиснутися у мозок, залягають душу і серце.
Що на годиннику судьби України вибє небавом дванадцята година — це по усім політичним та міжнародним відносинам під цю хвилю — ясно. Не що до судьби української нації — яко такої, яка зараз являється в протягу трьох років посуненою о десятки років вперед — а що до судьби української державности. Треба це собі самим тверезо і спокійно сказати, що ця справа далеко не представляється добре і має перед собою незвичайні труднощі. Історія — це добрий вчитель. Пригадаймо, через що у 18-му віку дійшло було до розділу Польщі, що була — як не як — через ряд столітій зорґанізованою, сильною і великою на тодішні часи державою. Причини ці легко вказати: 1) внутрішні, а саме зла державна господарка, загальна некарність, клясове поневолення, нетолєранція, завзяті партійні прямо братовбийчі борби, що обезсилить зовсім всяку державну силу; 2) зовнішні, а то політичне міжнародне положеня та відносини до сусідів, з яких особливо Росія а в другій лінії Прусія поставили собі за головну ціль — завойовання Польщі, вже в наслідок самого її ґеоґрафічного положення.
Майже усі ті причини — за виїмком клясового поневолення — можна віднести зараз до України — з тим хіба ще мінусом в додатку, що ми ще не істнували навіть яко дійсний державний твір а доперва його творимо і орґанізуємо.
Що вищезгадані внутрішні причини розкладу істнують у нас — це мусимо собі сказати просто у вічі — та нести за їх відповідальність, тим більше, що не в силі нашій змінення причин зовнішних, а саме нашого ґеоґрафічного положення та природного богацтва, що роблять нас лакомим куском для усіх добрих сусідів — з одної сторони, та нахабности тихже сусідів, особливож історичної московської нахабности з другої сторони. Правда, що Росія зараз так обезсилена, що не може зараз в цілій своїй силі виявити цеї нахабности. Але тим більшим нашим обовязком усунути тамті инші, від нас самих залежні, внутрішні причини. Була зла, фатальна у нас господарка державна — проч з нею — беззглядно, безпощадно, під цю дванадцяту годину не лічімся з ніякими особистими чи партійними взглядами, лічімося із одним лише — із загально державним інтересом.
Не було у нас карности, слухняности, правдивої дисціпліни, так у війску як у цілій державній машині, спроможімся за усяку ціну виявити їх із себе, заведемо цю карність і дисціпліну, підчинімся одному українському урядові, якийже з поміж нас самих вийшов.
Були і суть у нас спори та засліплення партійні у такому степени, що заслонюють собою цю головну, державну ціль, залишімо їх хоть на часок, хоть поки не скристалізується наша державність. — Шануючи вповні усякі щирі партійні погляди та переконання, уважаю під цю хвилю злочином спосіб думання, а що більше, і вискази, які у нас було можна почути: "Коли Україна не має бути комуністичною, чи там соціял-демократичною, чи там народно-републиканьскою — там гетманською — хай краще ніякої України не буде". — Усе те може бути відтак, коли в загалі має бути, але коли колесо історії — обернеться дальше, не ждучи на нас, ми знова будемо десятки або і сотки років ждати та проклинати свою долю, а радше самих себе.
У мент цей — як ніколи инше — конечне для нас одно — а це внутрішна згода. Судьбу цілих будучих ґенерацій, поколінь ми живучі зараз — держимо в руках. — Горе нам, коли ще і зараз в остатню вже, здається, хвилю не уявимо собі цього, коли і в цю хвилю навіть взгляди особисті та партійні поставимо перед взглядами загальними.
Воля
17.07.1920