Таких старосвітських хатин вже небагато. Вони вмірають так, як повмірали ті, що їх колись ставили. В нашому селі одна — однісінька. Має сто сім літ і мало не по самі вікна вже вросла в землю. Стоятиме ще до неділі.

Від понедїлка пополудни гостить архикнязь Кароль Людвик у Львові, прибувши на торжество отвореня вистави в заступстві протектора вистави цїсаря Франц Іосифа.

В польських часописах появилася вістка, що еп. Хомишин заявився прoти злуки зах.-укр. земель з наддніпрянською Україною а за злукою з Польщею, побоюючись о долю уніятської церкви в Соборній Україні.

Шовкове прядиво святоіванської ночі окутало чаром ліс, що очманів від дневного жару й застиг запаморочений в похміллі від мохнатих пеньків по рясні чуби ясенів, берестів і кленів.

Розійшлись батьки Юрчика без його найменшої участи. До батька ставився хлопець дуже щиро, сердечно: називав його "папою". Батька вважав звичайним товаришем, маму — богинею.

Був один з тих вечорів, які бувають лише в Харкові наприкінці травня, коли вже відцвітають акації й починає квітнути липа, якої дуже багато в цьому місті.

Дванадцята б'є... Північ... Довкола тиша... Така тиша, що її й вітер не скаламутить своїм подувом.. Тільки місяць розлив своє таємне світло й встеляє ним маленькі могили, що розкинулися ген-ген далеко-далеко... "До звіту ставай!" — пронеслося з могил й ехом відбилося й понеслося полями, лісами, нивами...

Ще вчора повне серце і зір, як гостре лезо, / Й блавату журні сльози на блюзах гордих чот... / А нині хрест без слова й розплакана береза / І десь там тристріл горбу говорить хто й за що...

У ч. 22 "Укр. Вістий" була поміщена замітка про наші дипльоматичні місіі в Европі, яка рисує невеселу картину ix діяльности за границею, картину, котроі правдивість годі на жаль заперечити.