Час від часу нахилявся над домовиною і по­вторював одне і те ж запитання, мовби покійна дружина й справді могла йому відповісти: «Може, хотяй ти мені скажеш?.. Може, скажеш?..»

Вибір у нас тепер античний: або й далі плисти за путінським планом до Харібди й загинути, або повернути до Скілли, щоб отримати шанс на спасіння. Але ми обовʼязково випливемо

Вороги не можуть нас знищити, оце українське зерно проростає знову і знов. Але і ми ніяк не можемо здійснити остаточний екзистенційний прорив

Пізня осінь – холодний морґ мокрих міських тканин, анатомічний театр і заодно анатомічний музей цілого минулого року

У скрутну годину розраховувати на поміч і розуміння арійських батальйонів не варто. Свій український шанс вони проґавили.

Не раз, буваючи за кордоном, чув здивування, що у нас нема студентських корпорацій. А вони до війни були. І в країнах Балтії відразу відродилися. А в нас – ні

Сьогодні, оплакуючи наші втрати й молячись за справедливий мир для нашої Батьківщини, хочу подякувати за кожен день. Ми є. Дякую Богові і людям.

Що не так? Чому екстремуми знову стали популярними? Чи ми на порозі «нового середньовіччя»? Розмова двох психоаналітиків про сучасний світ