...з блискітками структуралізму, запізнілими спалахами семіотики, пізніми наверненнями до іконічного перевороту, що дісталися до нас понад колючими кордонами

Це щастя пригадування підживлює постійну віру вір – насправді всяке вже було, і всьо то всяке якось перейшло, тому ще буде усяке…

Я позаздрив Андрію Любці, який об'їздив Балкани уздовж і впоперек, а згодом написав книжку. І закинув йому ідею, щоб поїхати разом

Віра в те, що все ще можна повернути і відбудувати, допомагає жити. А якщо мова йде про людське життя і пам'ять поколінь, про минуле, яке ніколи не стане майбутнім?

Дивимося на щось (чи щось чуємо), і те «щось» – викликує з нашого серця те, що належить лише йому; те, що було в ньому, неусвідомлюване, у глибинах генетичного...

«Е-е-е, Марто Олександрівно, кого як кого, а вас я добре пам’ятаю, бо через вашу французьку був битий...»

Є щось дуже символічне в тому, що щасливі мешканці Хами руйнують статую свого старого гнобителя. Це ще одне нагадування, що будь-яка темрява завжди добігає кінця

Збіґнєв Герберт залишається в нашому місті як знак вірності й знак запитання. Не забуваймо запитувати, не завжди сподіваючись на однозначну відповідь...