Промова французьського журналіста Piere Noziere, яка була виголошена перед початком концерту української Республіканської Капели 25. лютого 1921 р. в театрі "Champs Elysees" в м. Парижі.

Вся селянська Україна палає одним бажанням — увільнитися од чужоземної окупантської влади, вибороти собі вільне, незалежне життя. Дорого доводиться оплачувати народові свій визвольний рух.

Лиш хвилі туману нічного / Сховають ясну далечінь, / На крилах натхнення палкого / Лечу я в блакитну глибінь.  

Дивіться: це ножем собі я різав руку / І в рану рудяну солону сипав сіль. / Я цим хотів стлумить надлюдську серця муку, / Хотів угамувать пекучий серця біль.

Хто з поміж нас, згадуючи минулі часи, часи безтурботної юности нашої, не зупиняв бистрого току приємних думок своїх...

Йшов по радісній веселій вулиці вітаючись праворуч і ліворуч. У великій юрбі з весняно-привітними обличчами зустрічалось чимало гарних знайомих, але сьогодня був якийсь мрійний, задумливий настрій і хотілося побути на самоті.

Маленький фелєтон.

Міжнародне життя