Леґенда з далекого Сходу.   І.   Було се в південному краю, Де сонце довічно сїя, Де гордая пальма пишаєсь, В роскошах втопає земля, Де небо блакитне й широкі Безмежні простори степів. В тім краю ще в давнії роки Народ наймогутнїйшій жив И славою гучно пишав ся Той край у народів сїмьї. Друг кожен тій славі вклоняв ся, А ворог лякав ся єї. Не тим тая слава, що в поли Козак из народу того

(Письмо з Станіславівщини)1).   Статі в "Народі" про те, як виховуються питомці гр. к. семінаріі ві Львові на провідників народу, так міні подобалися, що у мене тілько й думки було, коби хто тепер узявся писати про йімосцянок та йімосців. Важна се справа. На жаль, доси ніхто за неі не взявся, отже я роблю початок — пишу, що совість каже і очи бачать.  

(Оповіданє онучкаря).   І.   Онучкарский заробіток, звісно, хліб то не масний: Ходиш, бродиш, мокнеш, мерзнеш як той пес, за гріш марний — А згадати якось любо, ій же Богу! Поле, ліс, Ріжні села, ріжні люде... І де тілько Бог мя ніс! І якого тілько дива між людьми я наглядівсь! Правда, і добро трафлялось, та сліз, горя, кривди більш Серед сутолоки тоі наче зорі ті ясні, Так дві постаті жидівскі споминаються міні. Ви видали, як з криниці полевоі косарі

Дня 5 л. мая с. р. були в Кракові вечерниці в честь Шевченка, устроєні руским товариством у Кракові "Академічна Громада", се б то головно нашими медиками, що вчаться там на докторів. Польскі й рускі газети вже обговорили вдатну музикально-декламяційну частину — ми звернемо увагу на думки, що були висказані на тих вечорницях та ізза них, а іменно оголосимо документи, котрі ще нігде не були надруковані. Отже подаємо найперше до-слова промову голови Ак. Громади, д. Івана Навроцкого.

І.  

  І.   Минувшого тиждня появила ся у Львові брошура "Австро-руські спомини М. Драгоманова", видана Иваном Франком. Єсть се властиво тілько одна частина тих "споминів", a именно тота частина, що вяже ся з першим побутом М. Драгоманова у Львові в роцї 1873.  

У Львові дня 31 н. cт. мая 1890.  

I. Świeżo opuścił prasę tomik 7—9 ruskiej "Bibljoteki literacko-naukowej", zawierający dalszy ciąg zajmujących wspomnień M. Dragomanowa o jego stosunkach z Rusinami austrjackimi. Wspomnienia te, których początek ukazał się już był w roku zeszłym, rzucają dużo światła na rozwój Rusi galicyjskiej w czasie od 1867 do 1877 roku, podając mnóstwo faktów znanych dotychczas chyba w ciasnych kółkach "wtajemniczonych", lecz nieznanych wcale szerszej publiczności.