Як легко можна було предвидїти, побідили знов в долїшній Австрії при виборах з міст антіліберали або, скажім радше антісеміти; ліберали стратили аж сїм мандатів. Борба вела ся завзята, особливо у Відни, де антісеміти не перебирали в средствах і густими масами спішили до урни виборчої. У Відни, котрий вибирав 16 послів, вибрано антисемітів Лiґера (на Марґаретен), Льокея (Маріягільф), Ґреґоріка (Найбав), Купку (Ioзефштадт), Ганкa (Фаворітен), механіка Шнайдера (Секлавз) і Бавмана (Гернальс). Гавк і Бавман належать до партії Шенерера.

(W sprawie kulparkowskiej*).   Od paru tygodni prasa nasza przeżuwa sensacyjną sprawę, zrodzoną na tle społeczno-dziennikarskich stosunków Galicji, nie mogąc się wydostać z zaczarowanego koła sprzecznych ze sobą zdać, chętnie dając posłuch najniedorzeczniejszym sądom.   Mówimy tu o tak zwanej kwestji "kulparkowskiej".  

  І.  

24 серпня відбулося отворенє читальні в Далешеві, повіту городенского, за старанєм М. Л. сина тамошного газди. На збори прийіхав др. Окуневский з д. Дорундяком та Лявришком Крім того було ще 4 попи і 3 мужики з села Колінок. Межи попами був о Ст. Макогонский з Поточиск, той, що так „Народа“ ненавидить,  що казав свому одному парафіянинови ціпом го бита, а вітак спалити (що за помисл!). Членів (на перед би більше!) вписалося 28. Головою, як звичайно, вийшов піп о. Н. Волошинский, лиш не знати за яку заслугу, та-ж він нічим до отворена читальні не причинився?

Справозданє посольске п. Романчука.   Калуш, дня 29 н. ст. вересня 1890.  

(Байка).   Лежала свиня у баюрі, та от так хрюкала-балакала сама з собою.   — Господи, якби то міні роги. Я б йім задала, яб йім задала! Всім, всім, хто тілько коли небудь кусав мене, з буряків вигонював, собаками тровив або хоч би тілько поза-очи обмовляв і висмівав, всім би я дала себе знати!  

Бідні люде хотіли собі побудувати дім — тривкий, камяний, вигідний. Змалку вони наслухались тілько разів приказки: Згода дім будує, Незгода руйнує, що рішили запросити Згоду, щоб і йіх дім збудувала. Згода була то стара, беззуба, добродушна бабуся, і дуже радо згодилася на йіх просьбу.  

Був ту собі колись Добробит. Не знаю, чи хто з вас особисто затямив єго, тож мушу описати єго так, як мені описував небіжчик моєі баби тітчаний стрик.