А. Перша чорнова редакція. Друкується за автографом листа до В. Морачевського (1897 р.).   [Без заголовка]   ...В сім селі сталася новина. Михайло утопив у Пруті свою дів­чину, а друга випросилася. Прийшов вечером додому і застав їх на печи. Чикали аж їм очи продивилися.   „Дьидю їсти нема шо“ — каже старша.   „То беріт та мене їжте, наплодила вас та й умерла, та однаково ї там у земли гнити, а мині смерть. Десь є тріло на щурі коби-м го дістав то би-м вас раз нагодував“.  

Г. Текст першодруку („Праця“, 1897, № 15 і 16, стор. 124—125, Чернівці),   У тій хатині, що лізе під горбок як перевалений хрущик, лежала баба. Мішок під боком, а чорна тверда подушка під головами. Коло баби стояв на земли кусень хліба та й чорне горнятко з во­дою. Діти як ішли на роботу та лишили бабі, аби мала що їсти і пити. Бідно діялося, та й мусіли іти на роботу, а бабу лишали на божу ласку.  

А. Початок першої чорнової редакції. Друкується за автографом.   [Без заголовка.]   Мертва тишина у хаті. Мухи гудуть і тишина стає якась тяжка, якби з пропасти зівала така страшна. Посеред хати лежить баба. Лежить ані рушиться, якби прикована до мішка. Очи втворені Очима втворе­ними дивиться на хату баба. На миснику роскладені миски. На них змальовані лицарі з люльками у зубах. Так лежить довго, довго.   Підвелася тай сіла.    

А. Перша чорнова редакція. Друкується за автографом, що надіслав   В.Стефаник в листі до Софії Морачевської-Окунєвської (1898 р.)                                                                                                                           Юрчикови.   То такого миру відти йшло що аж, як коли з церькви на храм. Доста миру. Та й вона собі за людьми. Увійшла на підсінє а там не змальовано усяко аж за очим фатає.   — „Ади, ади, ади вже за гомівку фатає“.  

Радні поволі стягалися до канцелярії. Кождий, заки входив до хати, висікався у сінях, обтирав ніс полою від кожуха і долонею ще доправляв. Отак кождий ішов межи люди. "Слава-йсу" — "Навіки слава" та й сідав на лаві, що стояла довкола хати.   Радних було вже з половина, старші сиділи ближче до стола, а молодші трохи подальше. В куті коло печі стояли сінники один на другім, а коло них чорна бляшана банька. То був шпиталь. То як раз або два рази до року написав лікар письмо до громади, що того а того дня буде в селі, то війт кликав до себе поліціяна Тому:  

А. Початок першої редакції. Друкується за автографом.   [Без заголовка].   Ліс поважно кланявся, вітер сміявся, реготався і тікав у поле, аби не зіпсувати забави, аби не збудити Захарія. Ліс і місяць нашіптували єму сни.  

І.   Тома Басараб хотів повіситися у кошниці в саме полуднє. Але Томиха наробила зойку, всі сусіди покидали ціпи з рук, всі сусідки повилітали з хорім і прибігли на Томино обійстє. Відважний Антін, той, що тягнув зуби по шустці, заліз у кошницю, і бог знає, як він там собі порадив, але Тому витягнув, що ще дихав. За той час ціле подвір’є заповнилося людьми і дітьми. Вони стояли і дивилися з великим страхом.   — Та чого стоїте, як на заводинах, та поможіть мині єго занести до хати. Оце раз дурний нарід — гадаєш, що ті вкусить?!  

Не міг сісти, так єго щось гнало від стіни до стіни. Ходив та ходив по хаті. Обстанова хатня і кути замазувалися і пропадали в вечірнім сутінку, а в голові зарисовувалися давні образи щораз виразніше.