Життя по-російськи може усвідомити тільки той, хто там був, зрозумівши, що жизнь – копейка. Російська література максимально відверто говорить про цей жах. За це її можна любити. Але – Бога ради – не треба любити Росію через цю літературу. 

Світлана Маценка. Партитура роману. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2014. – 528 с.    

Філософ Іван Мікіртумов: російському суспільству дуже стидно за нездатність організувати своє життя    

Саміт G7, який відбувся на початку цього тижня у замку Ельмау в Баварських Альпах, ознаменував перехід позиції Заходу від розриву до конфронтації з Росією. Принаймні позірної. Про умиротворення Москви вже не йшлося, лише про санкції. Україна ж у цій конфронтації перетворилася з містка чи сірої зони на палицю для биття.    

Найбільшою загрозою існування Української Держави є не паспорти чужих держав (подвійне громадянство), а сама Україна: її непривабливість, відсталість і ворожість до власних громадян та їхніх потреб    

​ ​ Добробут українців є… високий. Такого висновку дійшла у своєму дослідженні «Оцінка сталості економічного розвитку» Бостонська консалтинґова група, в цьогорічному звіті якої  Україна за рівнем добробуту опинилася вище, аніж, скажімо, багатша Туреччина. Щоб докопатися до коренів «парадоксу», «Збруч» вивчив методи, якими послуговується БКГ.    

  Симон Лейс протистояв колективній течії видатних інтелектуалів, маючи на меті розігнати хмаровиння брехень про «культурну революцію» Мао, оте божевілля, натхненне старим деспотом  

  Що спільного між Львовом та Сараєво? Там нема моря. А ще вони лежать у країнах, де був або триває конфлікт, і де вплив Європи суперечливий або дуже слабкий. Про ЄС на роздоріжжі та Україну поруч – у моновиставі Бернара-Анрі Леві під назвою «Готель Європа». Це готель, у якому живе автор, але який поки не готовий прийняти багатьох інших. Або дуже із цим зволікає, як у випадку з українцями чи босняками.