Молодий, коло 30-лїтний професор ґімна­зиї, Іван Латка, їхав зелїзницею на свою но­ву посаду в С. Сидїв сам у передїлї 3-ої кля­си і нудив ся. З нудьги заглядав до своїх двох валїз на полицах, чистив нігтї, придив­ляв ся собі в малім кишенковім зеркалї, під­кручував вуса до гори аж під очи, поправляв свою модну краватку, що мінила ся до сонця, як скіра ящірки, та оглядав свої жовті шев­рові черевики і палицю. А коли се єму зну­дило ся, виймав папіросницю і курив.

Точно о четвертій годинї по полудни, нї на хвилину не спізнивши ся, війшов до каварнї "Метрополь" вислужений староста Василь Дашко, грубий, присадкуватий, лисий, в золотих окулярах, чоловік лїт понад шість­десять. — Sługa pana radcy! —- привитав єго старший кельнер. — A giten Schabes, Reb Abruhm! — відповів староста. — Che-che-che! — засьміяв ся ласкаво кельнер. — Ja się nazywam Adolf! Pan rad­ca zawsze do nas po zydowsku. — Ihr seid nischt ka Juden? Ind haut ist Schabes!... Der hoiche schoifet noch nischt ge­wejn du? (Високий судия ще ту не був?)

В родинї судового радника Льва Бобрец­кого велика радість: Єго син, Роман, здав іспит зрілости! Десять років ходив до ґімна­зиї, замість вісїм, однак нарештї таки скінчив її. Хоч не цїла іспитова комісия, лише біль­шість, признала єго дозрілим, — все одно, "матура" була в кишени.

Стілько редькви, цибулї і чоснику, скіль­ко на своїм віку з'їв Гершко Зільбер, не зїв певно жаден жид у місточку З. Старий був чоловік! Здавало ся, що смерть забула про нього, бо вісїмдесять лїт єму вже давно ми­нуло, а він ще, бувало, у божницї так виспі­вує на хвалу божу, так у молитвеннім захва­тї несамовито скрикує, що у небесах певно чули єго всї старозавітні жидівскі пророки і угодники тайв тїшили ся ним.