Українська культура повертається в свій найприродніший стан – катакомбний, стан хронічного недофінансування і без надії таки сподівання: у цьому стані вона – як риба у воді.
За кілька років Польща стала ідеальним прикладом того, що будь-які реформи й успіхи не є незворотними. Виявляється, не тільки ми вміємо «профукати все», хоча з цього і мало втіхи.
Попри напруженість моменту, на Майдані були світлі, прекрасні, добрі люди. Там не було страшно, а якщо й було, то все одно людина почувалася в безпеці, бо була серед своїх.
