Малий фейлетон.       Чи чуєш, як той ліс шумить, Як стогнуть вздовж Ценівки** гори, Як жалібно пугач квелить, Як тужать на Лисоні бори ?   Чи бачиш ти безлі́ч гробів, Що всю Лисоню ними вкрито? Там тисячі січовиків У день один в землю зарито!   В руках ранéних держать кріс Й чатують в дрімоті могильній, Коли то грім ударить в ліс

    Від давних давен вдача Українця така, що він ніяк не підчиниться свому, не послухає свого й коли той все таки виборе собі якесь провідне місце, так ми всі накидаємося на нього, рвемо в долину, обкидуємо болотом, бо чому би мав бути ліпший Степан як Іван!?   Чужий нехай буде й патик, Українець гнути буде перед ним рабську свою спину й тремтіти буде перед його поглядом, лякаючись власної своєї тіни.