Юрій Винничук

  Я інколи дивуюся, як люди, що не є фахівцями в тому чи іншому питанні, все ж намагаються висловитися. Справа навіть не у фаховості, а в звичайній поінформованості. Якщо хтось вважає себе публічною особою, то варто все ж було б ознайомитися з історією перш, ніж молоти дурниці.   Святослав Вакарчук чудовий співак, але не раз уже висловлювався так, що це викликало глибокий смуток і щире побажання для нього краще співати, аніж щось говорити.  
29.05.16 | |
  Декомунізація – один з найвагоміших здобутків нашого часу. Відразу за нею чи то пак в її ж руслі йде заборона компартії. Переважна більшість українців не надає цьому всьому великого значення, бо переважна більшість мислить іншими категоріями, для яких близькі твердження опоблоку: декомунізація нас не нагодує, є справи й важливіші.   Звісно, що не нагодує. Але вирве нас із лабет Москви і наблизить до Європи.  
22.05.16 | |
  Фейсбук можна використовувати, як лакмус нацдебілізму. Просте моє питання: «А в яких ще країнах є двомовні канали телебачення?» – викликало відповіді, які свідчать про те, що люди насправді в цьому не орієнтуються, але вважають, що мають свій варіант відповіді.  
15.05.16 | |
  Проблема застосування ембарго щодо російських книжок викликала дискусії і сварки, а за ними ще й появу улюбленого дітища совка – колективних листів. При чому, як це вже увійшло у звичай, підписантів агітували по телефону. Так що один з них мені признався, що самого тексту не бачив і не второпав, що підписує.  
24.04.16 | |
  Коли ми кажемо, що Львів – європейське місто, то воно повинно мати й усі європейські атрибути. Але чи має?  
17.04.16 | |
  «Українське питання старе – воно ровесник з'яві українського етнографічного елемента у складі Московської держави, – писав Володимир Вернадський. – Національна самосвідомість українців розвинулась на ґрунті етнографічних відмінностей, особливостей психіки, культурних тяжінь та нашарувань, що пов'язують Україну із Західною Європою, та історично зумовленого ладу народного життя, перейнятого духом демократизму».  
10.04.16 | |
  Важко мені зрозуміти людей, які, пролітаючи попри мене, обов’язково зупинять і потиснуть руку так, мовби не досить слів «Сервус! Привіт!» і кивка голови. Потиснуть і летять далі, без слів. Отак – тиць – і помчав у своїх справах.   Такого дивного звичаю я не помічав за кордоном. Потискання рук вважаю доречним при тривалішій зустрічі, при знайомстві і т. д. Але не тоді, коли ти чешеш вулицею у протилежному напрямку.  
03.04.16 | |
  Коли дехто волає, що Львів – європейське місто, а допустив таке неподобство, що не зустрів представників ЛҐБТ хлібом-сіллю, я собі згадую футбольних фанів у Великобританії, які поводяться куди брутальніше і луплять невинних перехожих, трощать вітрини, палять авта, але – о диво! – їхні міста не перестають бути європейськими. Мабуть, там нема таких принципових журналістів і завсідників ФБ.  
22.03.16 | |
  Що не кажіть, а проводити якісь акції ЛГБТ в клерикальній католицькій Галичині – це однозначно нариватися на скандал. Тут навіть до ворожки не йти.   В багатьох наших церквах правлять монахи з різних чернецьких орденів. Це не попи з довгими бородами і товстим пузом. Це зовсім інші люди. І, не побоююсь цього слова, здебільшого інтелектуали. Реакція монахів не могла бути іншою.  
20.03.16 | |
  Був раз такий трафунок. Сиджу си в «Вавілоні». Епоха «Весняних ігор». Сиджу сам і цмулю собі вино, цмулю та й цмулю, бо мав півдня судовий процес, і так він мене висмоктав, що я вже, як чайовий пакетик. В голові нема ані краплі заварки, сама пустота.   Але ту підсідає до мене Славцьо, сумний і похнюплений. І питає, чи можу його вгостити, бо йому тєжко.  
01.03.16 | |