У душній хаті тихо гасла мати, / А іволга кричала за вікном. / І крик той був, як крик життя, зловісний / І радісний, і водночас наївний

Коли Петербург приспішив в особі Гоголя процес деградації нашої по-козацької еліти та стимулював розклад національної в ній особистости, коли той же Петербург майже одночасно стискує, згущує і, остаточно, кристалізує нам Шевченка, саме як особистість, то три чверті століття пізніш, перестиглий і вже упадочний Петербург не проявляє якби жадного виразнішого впливу на особистість і творчість Нарбута.

Коли зупиняєшся над життям і листуванням обидвох наших гeнiяльних земляків, впадає в очі дивна річ: перебування обох в тім самім Петербурзі, один і той самий ментор, велика кількість спільних знайомих і спільних приятелів. А проте, Шевченко і Гоголь "умудрились" ніколи особисто не пізнатися...

Юрій Клен: "Каравели". Прага 1943. В-во Юрія Тищенка. Літ. Бібліотека, ч. 4, стор. 141.

В примітивній свідомості спростачених та "згоголізованих" поколінь саме ім’я "Україна" стало віддавна синонімом якоїсь бездержавної, безгієрархічної, безструктурної і, остаточно, безформної Аркадії... Не країна "жорстокого бою і слави", не країна "знаків зловіщих, недобрих", як скаже щойно сучасний поет, лише просто якесь полтавсько-подільське Таїті!