Йдемо з братом на вправи до "Українського Городу".   Вулиці міста трохи опустїлі, бо gros Українців вже там — в Городї, а ті, що щойно cпішуть туди, обсаджують з нервозним поспіхом наші трамваї. На платформі, в купе — скрізь здвиговики — скрізь сріблисті відзнаки нашого здвигу, а тут і там червона лента Сїчовика або голубий шовк Сокола.  

Вже 9. марта сього року мали Ви, пане Товаришу нагоду почувати чар всенародного спорідненя на торжественнім концертї в честь нашого найбільшого поета. І можете собі тому може з деякою правдоподібностию вражіня представити сю першу точку сьвяточної здвигової проґрами, яка в інавґурацийну суботу почала торжество здвигу — Привітний вечер в Спортовій Палатї іменно. Правда?  

    Львів. 27. червня 1914.     Львовянам ратуш північ прозвонив. Чи він то визвав ізза мійських нив Той дивний шум, що лиш тодї встає, Коли вітрів чотири в море бє, Або коли із тисячок грудий Несеть ся в полї гомін молодий, Стрясаючи і гори і лїси — Як повен сил, так повен і краси?   Ледви той шум ізза далеких меж Доплив у перших филях до тих веж, Що гордо в гору чола піднесли, Вже перші филї ними потрясли.

Наш новітній час видер давно перегомонїлій старинї одно: поезию всенароднього сьвята, яка колись безсмертним сяєвом яснїла над стадіонами пангеллєнських Ігровищ. Бо ось ті Олїмпійські торжества, які для щасливих Геллєнів були жерелом все опять обнавляючої ся національної сьвідомости — тої страшної сили в лонї народа, що вела духом сильних борців до побіди над слїпими духом Персами — ті Олімпійські торжества, кажу, не є для нас тільки простим історичним спомином, як кроваві турнїри темнього середновіча.

Весна.   Глянь, яка весна довкола! Грациї вже геть усюди землю рожами вкрасили! І дивись, як морська хвиля весело пливе, колишесь! А ось вже і дика качка, — журавлі летять ключами...   Сонце ясне і ласкаве, — хмари меркнуть і щезають, — сяє хліборобська нива... Доспівають оливкові овочі — і зза листочків мерехтять уже здорові дари Бакха, винні грона!   Цикада.  

В нашій лїтературі, публїцистиці і публичнім житю можна запримітити інтересну зміну. Скрізь перестали говорити про молодїж. Причини сього рівно очевидні, як взаїмно себе обусловлюючі. Передусїм скріпила ся скількість т. зв. старшої інтелїґенції, через що з природи річи давний вплив молодїжи в публичнім житю мусїв відповідно змінити ся. Нпр. був час, коли наша "Просьвіта", наші полїтичні партії, часописи, кооперативні товариства і т. д.

Національний Музей у Львові (ул. Мохнацького 42) пригадуєть ся отсим українській суспільности з нагоди великого дня Воскресеня Христового. Ідеал, що присьвячує управі Музея в її роботї, се — зібрати памятники нашого духового житя у минувшинї і тим робом дати трівку основу історичним дослїдам над нашим культурно-національним розвитком на всїх полях духової діяльности рідної країни.  

Дня 25 м. м. відбув ся у Львові в салях Бесїди зїзд українських правників усїх заводів, скликаний Товариством українських правників у Львові для вшановання памяти 100 лїтних роковин уродин Тараса Шевченка.   На зїзд явило ся поважне число наших правників зі Львова і з провінциї, наспіли також привітні письма від провінціональних секций Товариства правничого. Наради зїзду відкрив проф. д-р Станислав Дністрянський, голова Товариства, сьвяточною промовою.  

В нашій орґанізаційній роботі у Львові була доси одна дуже велика і прикра прогалина.   Ми були як орґанїзация, як українська громада львівська бездомні. Ми подбали вправдї про се, щоби поодинокі інституциї наші здвигали або купували будинки на поміщенє своїх бюр, шкіл, біблїотек та збірників і в тім напрямі зроблено у нас вже не мало. Не доставало однак дуже важної річи, а то: салї для зборів,концертів, вистав, яка відповідала би силї нашої орґанїзациї і її потребам, що були би місцем збірним для нашої громади при всяких нагодах.  

Наші виводи проти скликуваня ще одної сесії теперішного сойму викликали в цілій польській пресї зрозуміле невдоволенє. Що правда, невдоволенє польської демократичної преси, теоретично беручи, було би менше зрозумілим; бо щоби демократичні партиї домагали ся, щоби цілий ряд важних справ полагоджував сойм, якого реформи вони в імя демократизму домагали ся, і то тодї, коли вже є повна змога полагодити незабаром ті справи в новім, здемократизованім соймі, — се справдї не містить ся в розумінє демократизму. Але се тільки так, теоретично беручи.