Химерна була ситуація. Я любив Україну, любив цю країну найбільше у світі, я сумував за нею, коли треба було кудись їхати більше, ніж на кілька днів. І я зневажав цю державу, яка видавалася мені антилюдською і антиукраїнською. 

​  

Донецькі знову перемогли. Вони надовго збезчестили саме поняття сепаратизму, демонструючи його у своєму виконанні. Тепер будь-які ідеї недонецького сепаратизму в Україні будуть видаватися ще більше злочинними, ніж донецькі. 

Дивізійники залишають за собою найбільшу гідність – добра воля, добровільність, власний важкий вибір, право на шанс і право на помилку. Слава Богу, що вони спробували. 

Возвеличення посполитої особи привело до того, що кожен має не тільки право, але й певний обов'язок мати свою думку стосовно всього, що відбувається. Такий собі щохвилинний загальнонаціональний референдум.

Історія може бути цікавою. Навіть якщо забути про усі наслідки цієї не випадкової випадковості. Про радикальну зміну розуміння понять добра і зла, великого і малого, корисного і химерного. Забути про тілесні відчуття десятків мільйонів людей. І про нас. 

Невідомо, що є здійсненним, а що ілюзією. Але Бог судить за намірами, а народження у кожному разі є кращим, ніж ніщо.

Вірю в те, що залишилося зовсім небагато часу до того, як чистоту ландшафту і чистоту інформаційного простору визнають настільки ж важливим фактором загального здоров'я, як чистоту питної води, чистоту рук стоматолога, хірурга і гінеколога. 

У цій війні була закладена та штука, про яку ми говоримо досі: про різність двох частин України. І це є річ, небажана для теперішнього промовляння у загальноукраїнському історіографічному проекті. Натомість без того, що сталося у ту війну неможливо говорити про те, що ми маємо тепер.

Історія художника Йосипа Васьківа з Делятина