Серіал «Жартую» – простий і дієвий рецепт самовдосконалення: впустіть прекрасне у серце, і ви станете кращим!

Там завжди небезпека. Трагедії змінюють ставлення до певних речей. Документаліст мусить бути насамперед емпатом, в другу чергу науковцем і тільки потім митцем. 

Шукаючи стежку між дійсністю та міфом, художниця відважно впускає глядача у свій внутрішній світ, у свої сни та візії.

Те, чим займаюся, я роблю для себе. В цьому плані я, так би мовити, егоїст і пишаюся цим. А вже потім ділюся музикою з людьми.

Це суто кортасарівське. Із небаченого поєднання ніжності й простоти народжується невимовний, елегійний, правдивий трагізм.

Цією прем’єрою театр намагається дати відповідь на питання своєї власної сенсовності: він театр минулого, сучасного чи майбутнього?

Залишаючи за кадром фальшивий пафос «театру» бароко, Кауфман «включає» глядача у приватний вимір контексту сповненої катаклізмів доби, олюднює анонімних сакральних статистів.

Як  існувати театру за межами своїх стін? Якого простору він потребує? Що здатне  формувати зміст та естетику вистави?