«...Якщо Душа не витворить, то Розум не врятує». Розмова з маестро.

У репортажі «Львів, місто», центральній частині триптиху, провідним мотивом обрано розмаїття краю: мов, релігій, культур, барв. Цю наскрізну думку Рот повторює в різних варіаціях.

Оперний театр живе змінами. Режисерська опера може позитивно вплинути не тільки на розвиток українських театрів, а й на свідомість публіки. Режисери анімують абсолютно незвичні контексти, які спонукають дискутувати, навіть про такі популярні опери, як «Кармен», «Травіата», «Богема», «Весілля Фігаро», «Севільський цирульник».

Це приклад книжки, яка є візуальним дослідженням історії успіху вітчизняного кінематографа й того, на скільки тодішні митці були залучені в європейський контекст.

Рот сприймає Україну як цілість, розірвану між Польщею та большевицькою Росією. Це той рідкісний випадок (у журналістській діяльності письменника буде ще один такий епізод), коли він бачить Галичину частиною України. 

Цей життєдайний мікросвіт починався як  волонтерський проект з метою психологічної, фізичної та емоційної роботи з дітьми, батьки яких творили Революцію Гідності й борються за нашу свободу сьогодні. 

Та обставина, що Йозеф Рот народився в Галичині, де так чи так контактував з різними культурами і релігіями, вплинула на його бачення Галичини й українства. Своєю чергою європейський світ, у Берліні однаковою мірою, як у Відні, Празі чи Парижі, сприймав події з Півдня Європи та її Сходу через інтерпретації Рота як кореспондента: той формував їхнє бачення України й Галичини.

Це останній фестиваль, який спланував Маркіян Іващишин, але він лишив ідеї – не тільки ідею єдиного в своєму роді фестивалю без обмежень, фестивалю-мандрівника, а й конкретних майбутніх фестивалів. Отже, насправді, усе тільки починається.