Від ночі до ночі.

З нашого с. Бубнище німці забрали в рабство багато людей. Спіткало і мене таке горе, а також і моїх дітей дочку Анну і сина Миколу.

Звірі навіть не дозволили мені бути разом із дітьми. Мене залишили у поміщика, а дітей забрали до копальні.

Більше трьох років пробула я у фашистській каторзі. Багато горя і страждань довелось пережити на чужині далеко від Батьківщини.

Німецькі поміщики не мали нас за людей і знущалися і з нас на кожному кроці, намагалися на кожному кроці принизити нас. Праця була тяжка від ночі до ночі.

У того поміщика, де я була, ми, дві служниці, доглядали 20 голів худоби і працювали в полі. Ніколи так тяжко я не працювала, як довелось працювати в Німеччині.

Багато з наших земляків не витримали тяжкої праці і їм не довелося побачити рідну землю, обняти своїх близьких і знайомих її — загинули в рабстві.

Находячись там у неволі, ми все ж таки жили надією і думкою про волю, про повернення на Батьківщину. Ми завжди говорили між собою про Червону Армію, завжди мріяли про той день, коли вона нас звільнить.

І ось ми діждались цього дня, діждались радісного дня, діждались радісного свята. Зараз я вже в своєму рідному селі працюю так, як працювала і до війни. Надо мною не має вже проклятого німця з нагайкою.

Пилипович Марія

За більшовицькі темпи