"Кільчастий дріт".

Сумні рефлєксії збуджують у нас минулі свята! З усіх усюдів краю однозгідно потверджуються вістки про невиносиме положення нашого народа. Усюди доводилось зустрічати тільки журбою поорані обличчя, тільки кудись в далечінь задивлені сумні очі. Не слідно ні радости, ні сміху, ні вдовілля. Передвчасно похилились і зігнулись ще недавно стрункі постатті. До всіх пришелців відносяться селяне з привітливим недовірям. Розмова йде звичайно тільки про вбитих, ранених, пропавших без вісти, запроторених по тюрмах і таборах.

На полях денеде видно орача. Штудерно змайстрований плуг тягнуть знуждовані й окалічілі конята. Зерна на засів не стає, переднівок незвичайно важкий. В місцевостях, де йшли завзяті бої, будинки спалені або розібрані на мости то що, порозбивані ґранатами, обнищілі в часі безвпинних евакуацій. Є й полоси, де зовсім немає ніяких будинків, цілі села з усім добром зникли в лиця землі.

Дивлючись на селянські ґрупи в часі свят, гірко приходиться констатувати, що загибає прегарна ноша нашого селянства. За час війни порозтягали пліндруючі ватаги селянську одежу на свої потреби; селянинови приділено в якім-небудь Ґмінді або иншім Талєргофі суррогат міщанської одежі, і він до нинішнього дня зодягається в ті дивоглядні убори. Зрештою теплу одіж забирано й недавно та з правила всі вироби зі шкіри. Таким чином наше село вже від довшого часу босе і голе.

Та на цім не конець. Страшні пошести день в день десяткують село. В більших оселях денно відбувається по 10 похоронів. Краєви грозить безприкладна депопуляція. Заходить небезпека, що коли в тім самім темпі й далі пануватимуть пошести, то за рік не стане робітних рук до праці. Розуміється, чинники, котрим доручено тимчасову дбайливість за санітарний стан краю, в повній бездільности приглядаються сьому страшному походови смерти. До збільшення пошестей причинюється в головній мірі голод, що вже сьогодня є майже загальний. І о скілько ще на Поділю не є він так помітний, а навіть в деяких селах помітно можливість діждати нових зборів, то в підкарпатській полосі краю і на Покуттю нужда і голод переходить границі якої небудь видержаности. Здовж залізничих шляхів доводиться стрічати цілі валки селян із Солотвинщини, Делятинщини, Надвірнянщини, Печеніжинщини а особливо Косівщини, що мандрують "на доли" по зайвий гарнець жита або кукурудзи. А цеж початок квітня. Щож буде в маю і червні?

В селах і місточках запанували невиносимі відносини. Війтів за малими виїмками підібрано з давних темних і здеморалізованих хрунів, старостинсько-австрійських лизунів і громадських шкідників. Де тільки є хоч кількох латинників, там обовязково війтом чи писарем є латинник, отже по прийнятій урядово термінольоґії — Поляк. Що виробляють ці війти, все це заслонене повною безконтрольністю. На загал наживаються. Всякий протест в зародку вбивається переслідуваннями. Громади обовязані доставляти хліб поліційним орґанам на селах. Дещо хліба лишається на місці, а дещо йде в незнанім напрямі.

Всякий просвітний рух здавлений і унеможливлений; школи функціонують дуже кепсько, бо будинки знищені (в них звичайно було кватироване військо в австрійських часах). Опісля приведені до сякої-такої ужиточности за української влади, знову підпали знищенню (в школах приміщувано польське військо або жандармерію). Також відчувається велика недостача учительських сил, бо багато учителів ще до нинішнього дня не прийнято до служби. А діти ростуть в темноті безпросвітній на славу і хвалу можновладчих глашатаїв великих ідей нашого століття. Свідомійші одиниці серед селянства притихли під надто бистрим оком посідачів власти і сили, деякі находяться в українській армії, а ще инші ховаються в лісах та в сусідніх оселях.

Отсе в найголовнійших зарисах вигляд і стан сіл і місточок у Східній Галичині. Инші, яркійші зразки веґетації нашого народа може пізнійше будуть загально відомі.

Після відступу української армії за Збруч і після того, як польські війська обсадили цілу Східну Галичину, тодішній президент міністрів Франції, п. Жорж Клємансо в імени Найвищої Ради мира поручив варшавському правительству завести на зайнятій области цивільну адміністрацію, виразно зазначуючи, що це ні трохи не передрішає політичної долі нашої країни. Дотеперішні висліди адміністровання краєм не можуть повеличатися додатними вислідами. Населення терпить, страждає, нищіє і гине.

Свобода рухів сильно обмежена. Ні політичні, ні навіть просвітні і економічні орґанізації не можуть розвинути своєї діяльности. Навпаки, вони засуджені на постійну стаґнацію, що є одночасно в суспільнім розумінню — реґресом, вспятництвом. Одним словом: кільчастим дротом, котрим погрожував п. Клємансо Росії, перш усього обгороджено українську Галичину і таким чином від року поставлено її в умови постепенної заміни в глухе цвинтарище.

А прецінь кожна доба має свій білянс, своє ґенеральне замкнення рахунків. Таким чином хтось буде обовязаний здати звіт і обрахунок з теперішнього положення Східної Галичини.

Громадська думка