обхоплює з кождим днем що-раз ширші круги нашого селяньства, а власти політичні мають богато дїла, усмирюючи тую горячку. Та й годї властям політичним брати се за зле, коли зважити, що як би не противдїлано тайній аґітації, то еміґрували би з краю сотки тисячів. В деяких околицях села готові опустїти на половину! До того відомі нашим читателям вісти з остатних днїв, які надійшла з Удіне від проф. Семирадского, висланника галицкого видїлу краєвого, наказують не то власти, але і всїм приятелям люду, гасити горячку еміґраційну всїма силами. В тім дїлї подаємо голос п. Любомира Гнатовича, автора статей в "Дѣлї" про еміґрацію до Бразилії. Він пише:
"Як відомо, після найновійших вістей з Удіне і Ґенуї, здержано тепер безплатний перевіз, а навіть з причини стану облоги зборонено вступ до полудневих провінцій Бразилії [Парани, S-ta Catharina і Rio Grande do Sul], де для наших людей єдино відповідний клімат, а наших еміґрантів транспортують лише в горячі провінції до робіт коло кави.
Супротив того интеліґенція на провінції повинна старати ся всїми силами здержати всїх селян від еміґрації без огляду на се, чи можуть они вижити в краю, чи нї. Навіть тим, що вже абсолютно рішались їхати і не думають або й не мають вже чого в краю лишати ся, належить радити, щоби бодай лиш якійсь час здержали ся, дока не змінять ся відносини політичні в полудневій Бразилії, де єдино для них можливо осїсти. [Тих-же, що нїяк не дадуть ся навіть часово здержати, належить справляти до провінції S. Раоlo, де ще найлїпше для наших людей на плянтаціях кави та коло тартаків і з-відки можна буде их відтак стягнути на землї до сусїдної Парани. В S. Раоlо є дві польскі осади числячі кілька тисяч душ.]
Наші люде, коли пійдуть на плянтації, минуть ся з своєю цїлею. Мимо тяжких жертв они грунтів не дістануть, а будуть лиш робітниками на ланах (плянтаціях) паньских — і то навіть не всї будуть мати щастє працювати на спецї на чужнх паньских ланах, бо по-над 30% их вимре через горячій клімат, а прочі 66—70%, обманені в своїх надїях на грунти, упавші на дусї, проклинаючи Бразилію, розсиплють ся між Муринами, Портуґальцями, Италіянами — і в другім вже поколїню винародовлять ся. Осївши на полудневій височинї на ріли, могли би тяжкими жертвами і працею окупити бодай в будучности свій кусник землї, в погони за котрою не вагають ся край рідний кидати: а так даремні всї жертви! Могли бідувати тілько лїт в краю, можуть ще здержати ся.
Гадаю таки, що на вість, що тепер грунтів в Бразилії не одержать, еміґранти наші часово здержать ся. Однак хто знає почасти исторію еміґрації бразилійскої, не може мати надїї, щоби сей рух вигас на все, хоть-би вам повело ся на-тепер бодай єго здержати. Супротив страшної нужди нашого люду з одного боку а потреби роботящої людности рільничої на величезних майже незаселених обшарах Бразилії з другого боку — появлять ся знов, сли не сего року, то з слїдуючою весною аґенти, що будуть вабити селян-бідаків грунтами за дармо і перевозити их безплатно до всїх провінцій Бразилії. Панам-фазендерам ходить о робітника на плянтаціях, а правительство, по-при підпиранє интересу плянтаторів, радо би також заселити і полудневу високорівню відповідну для управи нашого збіжа, щоби не потребувати спроваджувати єго з північної Америки а навіть і з Европи!
Користаючи з хвилевого усмиреня горячкової фалї еміґраційної, яке [на мою гадку] повинно тепер наступити, не повинні ми, раді з "благополучного" закінченя бурі, знов нїчого в тій справі не робити, щоби найблизша нова филя еміґраційна знов застала нас зовсїм неприготованих, весвідущих і безрадних. Тим більше повинні ми тепер взяти ся до основного вислїдженя еміґрації нашого люду взагалї, як також спеціяльно еміґрації бразилійскої, котра в найблизшім часї — "utinam falsus vates sim" — мусить знов повторити ся, хоть би тепер на якійсь час перестала. Скликувана "Народною Радою" анкета повинна замінити ся в постійний, зорґанізований комітет на взір секції еміґраційної в польскім "Товаристві Торговельно-геоґрафічнім" — евентуально поступати спільно з тим пожиточним товариством."
Навівши письмо п. Л. Гнатовича, мусимо ще додати найновійшу вість, яка телєґрафічно наспіла з Удіне від проф. Семирадского до львівского віддїлу товариства св. Рафаїла і до видїлу краєвого. Проф. Семирадскій звіщає, що в Удіне двіста наших еміґрантів осїло без крейцаря і не може рушити ся навіть до Ґенуї. [Аґент кудась утїк.] Отже сли в найкоротшім часї не пришле хто з краю гроші, то всїх еміґрантів перешле правительство италійске шупасом до Австрії. Розуміє ся, що нїяка каса не вишле гроші — і наші еміґранти готові остаточно знов опинити ся в дома!
Дѣло
27.03.1895