Хліба!

Нема дня, щоби ми не чули нарікань на недостачу харчевих середників а головно хліба. Нарікають всі без виїмку. І колись добре ситуовані державні урядники і заможні міщане а найбільше тисячні маси міського пролєтаріяту. Без ріжниці відчувають вони, що їх кинено на ласку судьби, наче сказали їм: Робіть, що самі хочете!

Довгу зиму з тяжкою бідою перетрівали ми. Спізнали, що це голод, недостатки.

Зближається весна. Які побоювання викликує вона у нас, з яким ляком дожидаємо всі її приходу!

Чим далі, тим гірше.

Що з того, що міністер Слівіньскі так торжественно недавно вспокоював нас, що нема причини лякатися недостачі хліба. Хто тому повірить? Чи найдеться такий наївний?

Міністер вспокоює, видає розпорядки, що маємо їсти, в яких годинах і яка користь з того? Чи бодай крихіточку зміни бачимо? Чи хто стане від того ситий? На жаль, бачимо якраз противне.

Цілими годинами, від раннього ранку до пізного вечора вистоюють перед харчевими склепами довгі "хвости" жінок і дітей і даремно вижидають видачі хліба. Скільки там крику, плачу й нарікань, коли накінець почують, що хліба нема, що хліба не будуть видавати. Вертають втомлені жінки з порожними руками домів, щоби на другий день бути свідками цеї самої історії. Так минають дні за днями, проходять деколи цілі тижні, поки появиться накінець недопечений, не до вжитку хліб.

Це бачимо сьогодні.

А що буде за місяць, два, блище літа, коли вичерпаються старі і так скупі запаси збіжа, а нічого не пришле "милосерна" Америка? Що тоді буле — питаємо? Чи й міністер апровізації буде вспокоювати, що все гаразд, що голоду нам не боятися?

На чужу поміч нам не надіятися. Вічно надіятися і ждати на поміч американських капіталістів лиха не усуне і не наситить голодних ротів. Треба зачати від раціональної санації у внутрішній господарці. Менше розпорядків, менше оголошень, а більше енерґічних кроків і відваги у відношенню до всякого рода спекулянтів. Збіжа найдеться. Воно є. І в шпіхлірах дідичів і в засіках багатих мужиків. Тільки треба вміти його відтам дістати.

Населення дуже терпеливе. Воно розуміє, що непотрібна кількалітна світова війна знищила всі підстави народньої господарки і добробуту, що не так скоро вернуть нормальні умовини життя, але ніяк не зможе зрозуміти, чому ті, які до цего покликані, так легко трактують ту пекучу справу. Чому нарешті уряд не може найти якогось способу зарядження лихови, тільки половинними середниками намагається те лихо відсунути на другий плян.

Народ кличе: Хліба! Народ голодний! Народ вмирає наслідком злого відживлювання! Чи це ще на вистарчає? Матері умлівають від довгого вистоювання в хвостах. Діти нидіють і нівечать молоді, нерозвинуті сили. Батьки не в силі працювати. Чи ви те все бачите, чи чуєте те?

Народ кличе: Хліба!

Вперед!