Українські родичі у Львові, які посилають своїх дітей до місцевих шкіл, на нараді дня 29. лютого ц. р. порішили між иншим поставити домагання поставлення шкільного інспектора української народности для нагляду над українськими школами (міською і приватними). Отце домагання стоїть в звязку з переважною справою окружних шкільних інспекторів української народности. Не поладнана вона ще від хвилі заняття польськими військами української західної области.
Те невеличке число шкільних інспекторів, а було їх, здається, один десяток, усунене майже в цілости від урядування. На і місце визначила К.Р.Ш. інспекторів Поляків, полишаючи Українців без ніякої з їх сторони провини без місця і платні. А вже найгірше відбивається того роду поведінка на народній школі і народньому учительству. Народня школа під насильством зі сторони окружних інспекторів переміняється з української на польську. Справи народнього учительства знову залягають цілими місяцями неполаднані. Від нашого домагання, що в українському селі мусить бути українська школа, що нагляд над українською школою мусить мати лише інспектор Українець, ми не сміємо відступити і не відступимо ніколи. Прочищення душної атмосфери, яку завели у шкільництві теперішні окружні інспектори враз з комісіями К.Р.Ш., мусить наступити. Проте не може бути й мови, щоби ми — автохтонний народ — були ще довше іграшкою "мандатів", які по словам польського орґану "Gtos nauczycielski" (Warszawa, 1919 ч. 3—4) ні кваліфікацією, ні етикою не доросли до свого завдання.
Досі ні разу не звернено в нашій пресі уваги на куріозну аномалію в справі Окружних Інспекторів. Цілий ряд тих службовиків остав до нині без місця. Бож хиба кваліфікаційна комісія, в якої склад входить інспектор іменований на місце усуненого, не буде реабілітувати свого попередника. В наслідок регабілітації мусівби він уступити з посади. Досить часто діється і таке, що член комісії це бувший підчинений орґан того інспектора, якого мають реабілітувати.
При тій нагоді згадаємо такий факт, що вправді не відноситься до шкільного інспектора, але загально ілюструє відносини в урядуванню комісії К.Р.Ш. Директор одної з львівських шкіл гром. Гайдукевич покликаний перед комісією, мав складати зізнання перед наймолодшим учителем своєї школи, тільки тому, що інспекторови Нєдзьвєдзкому не хотілося переслухувати особисто гром. Гайдукевича. Розуміється, що останній відмовився зізнавати. Після довгих воловоджень спенсіоновано примусово гром. Гайдукевича.
Та ще цікавіший та куріозніщий випадок годиться занотувати, який відноситься до окружного інспектора гром. Івана Лешеґи. Він, один з перворядних педаґоґів і шкільних адміністраторів, був до часів перевороту шкільним інспектором для львівського заміського округа. З польською окупацією дала йому К.Р.Ш. примусову відпустку і досі не покликала до служби. Хиба не оправдують того зарядження якісь, там параґрафи службової праґматики, тим більше, що гром. Лешеґа не має за собою ніякої провини, а хиба заслуги за свою діяльність як окружний шкільний інспектор. Одинокий мотив є лише той, щоби в тому часі інспектори Поляки могли безкарно зміняти викладову мову в народніх школах, могли безкарно потягати до відповідальности українське учительство за те тільки, що воно є української народности.
Знаємо також, що в той сам спосіб поступила К.Р.Ш. з шкільними інспекторами Українцями з Тарнобжеґа і Грибова. (Ними є гром. Шлемкевич і Вітошинський).
Українське громадянство домагається рішучо від К.Р.Ш. введення зараз до служби всіх інспекторів Українців, домагається поставлення всюди в українській части краю окружних інспекторів Українців, домагається того самого і для міста Львова і львівського повіту.
Бож хиба годі довше бездільно глядіти на те, як після спокійної і вповні обєктивної статті у "Впереді" про відносини в міській школі ім. М. Шашкевича, окружний інспектор д-р В. пригадав собі на приватні школи У.П.Т. і став їх відвідувати під позором того, немовби вони перебирали до себе учнів і учениці міської школи.
Цей невиносимий стан, серед якого кождий службових маґістрату вважає себе паном життя і смерти всього, що українське, мусить устати. Томуж конечним являється домагання львівських родичів — поставлення шкільного інспектора Українця для міської і приватних шкіл у Львові.
Вперед!
12.03.1920