Тарас Шевченко.

(До роковин з дня народження і смерти)

Ні один народ у світі не має такого поета, який відогравав би в його історії таке виключне значення, як відограв Шевченко в історії українського народу. І не знала ще історія випадку, щоб поезія була такою могутньою зброєю у визвольній боротьбі і взагалі в політичному житті, як поезія Шевченка. І справа тут не тільки в особливостях українського історичного розвитку і навіть не тільки в силі Шевченкового таланту (великих талановитих поетів світ знає чимало), справа в тому, що Шевченко був неповторно народний поет, такий поет, який, як ніхто, відчував страждання й сподіванки свого народу і як ніхто розумів єдино-можливі шляхи його визволення.

З ім'ям Тараса Шевченка ми зв'язуємо початок нового українського відродження. В 1709 році в боях України з Москвою під Полтавою розбилася остання спроба створити українську февдально-козацьку державу. Вороги зрозуміли це як ліквідацію українства, взагалі. До Петра І. й до Катерини II. Україна не мала февдальних клясів в европейському розумінні. Вони була знищені татарським пануванням. Тимчасом тільки ці кляси й були основою тодішньої державности. Геніяльна й одинока на ввесь світ спроба Хмельницького створити селянську (козацьку) державу не витримала історичного іспиту.

До Шевченка українська національна ідея живилася традиціями Київської Володимирової Держави й козацько-селянської визвольної боротьби. Але носій цих традицій — бувша козацька старшина скоро порвала зв'язок з народом і пішла на службу ворогів. Народ залишився без проводу, як сіра етнографічна маса. Навіть ті, що писали його мовою, як Котляревський, Квітка, Гулак не усвідомлювали значення своєї роботи і писали здебільшого для забави. Нація зникала, бо зникали її державно-творчі верстви. Москва поспішно хоронила пам'ять про українську незалежність.

І от саме в цей час пролунав громовий пророчий голос Тараса. Він будив свідомість свого народу, будив любов до славної, героїчної його минувшини. Він висміював і ганьбив зрадників і ренеґатів, усіх отих «мерзенних каламарів», що «з цинковими ґудзиками» «по-московськи так і чешуть», усю оту «грязь Москви, варшавське сміття», що починаючи від кочубеїв і кінчаючи корнійчуками (совєтськими й не совєтськими) увесь час були найстрашнішою болячкою в нашому національному житті.

Шевченко розумів, що Україна відродиться з самої народної гущавини. Через те уся його свідомість і творчість була глибоко народною і революційного. Уже за рік до смерти, спостерігаючи вночі похмурі кам'яниці й мури Петербургу, поет писав:

«Як би то, думаю, як би

Не похилилися раби,

То не стояло б над Невою

Оцих осквернених палат.

Була б сестра і був би брат»!

Усією своєю душею поет ненавидів ту криваву московську цивілізацію, що на костях українських козаків і інших поневолених народів будувала тоді петербурги, так як тепер будує біломорканали.

А з якою ненавистю говорить поет про основоположників тієї цивілізації — про паря Петра і Катерину.

Це той первий, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доконала

Вдову сиротину.

Кати! Кати! Людоїди!

Наїлись обоє,

Накралися!..

Немає для Шевченка більшого ворога українського народу як імперіялістична Москва. Яким же глумом над поетом було збудування йому пам'ятника найбільшим із усіх катів, яких тільки носила земля, агентом большевицької Москви Постишевим, що голодною смертю видушив мільйони українців, тобто тих, ради кого Великий Кобзар жив, боровся, був зісланий на московську каторгу і передчасно помер.

Поет ніби передбачав оту облудну брехню і ошуканство підступного і безсоромного ворога. В 1847. році він писав:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

.........

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

І тепер, коли злий ворог обкрадає ще раз обдурену і справді спалену ним Україну, коли ми чуємо звідти тоскні зойки мільйонів наших братів і сестер, ми кидаємо ворогові гнівно-пророчі слова Поета:

...Стережіться ж,

Бо лихо вам буде,

Тяжке лихо!..

.......

Бо в день радости над вами

Розпадеться кара,

І повіє огонь новий

З холодного яру!

Пророчі слова поета збулися: «Огонь новий» уже повіяв. Полум'я повстання проти нашого історичного ворога — Москви охоплює всю Україну. Розбуджений Великим Кобзарем народ не може і не хоче зносити московсько-большевицького поневолення. Він стає на смертний бій за ту волю і правду, якій поет присвятив усе своє життя.

Земля