Дивним може видасть ся на перший погляд такий наголовок статті, але правдивий. Незабаром прийде час, коли під сільською стріхою жити-муть міліонери, то є власники міліонів паперових банкнотів. І що дивнійше будуть се люди, що до війни жили в недостатках та в нужді. Не думаємо тут, борони Боже, про паскарів, що на війні маєтки позбивали. Ні. Маємо на думці наших еміґрантів, що їх лиха доля загнала за океан заробітків шукати. Їхали вони там перед кількома роками в надії заробити дещо гроша, щоби поплатити довги, щоби уратувати загрожену ліцитаціями землю-батьківщину. І думали там зістати якийсь короткий час, щоби знов до своїх вертати. Аж тут вибухла всесвітня війна і зневолила всіх перебувати за морем довше, ніж було в їх пляні. І вони виграли на тім. Підчас коли другі, їх рідні, переходили найстрашнійші хвилі людського життя, вони спокійно працювали, складаючи ощадно доляр до доляра, аж діждали ся часу, коли можуть вернути з своїми ошадностями до рідного краю, в часі, коли їх нормальний американський капітал в старім краю перевисшає казочні суми. Вернувши до краю, до своїх сіл і місточок, стають вони пропорціонально богатирями, яких сміло після наших понять можна назвати міліонерами. Бож представмо собі, що після нинішнього курсу 8000 доларів дає на польський гріш кругленький міліон. А чиж мало знайдеть ся ремісників, робітників, що за час війни таких 8.000 долярів собі заощадили, зваживши се, що через весь той час в наслідок бльокади центральних держав нічого домів не посилали? Є поміж нашими еміґрантами, що мають і по 20.000 долярів. Се рівнає ся майже 2½ міліонам польських марок. А коли би мав хотяй 4.000 долярів. Се становить вже поважну суму, бо пів міліона марок. А таких чейже богато знайдеть ся. Всі вони хочуть вертати тепер до рідного краю. Одних жене туга за ріднею, за рідними сторонами, а других охота розпочати, маючи власний капітал, инше життя в старім краю, чи то купити землю і господарити, чи отворити якесь промислове або торговельне підприняття. А такі люде можуть бути лиш пожаданими в старім краю, бо вони попри свої власні родини можуть дати заняття й удержання многим одиницям, що в нас без заняття тепер тиняють ся. І можна сподівати ся тих рееміґрантів вже біжучої весни та протягом сего цілого року. Не питають, що відносини в краю ще не унормовані, непевні, та не зважають, що по дорозі ріжні гієни оголять їх без мила. Рух вже зачав ся. В ґенеральнім консуляті в Ню-Йорку лежать вже тисячі аплікацій о видання паспортів. Все вправді через польське заступництво, але до Галичини инакше на разі не дістануть ся. Тому там всі помішані, Поляки й Українці. А як перші ластівки їх повороту, се листи писані до своїх, що вже вибирають ся в дорогу. Деякі знов висилають вже почтою гроші. Польський ряд думає використати сей наплив гроша до краю в сей спосіб, що якусь часть, може й половину привезеного чи пересланого капіталу забере на примусову позичку державну, даючи в заміну свою державну асиґнату. Чи дуже раді би були рееміґранти з такої заміни їх заробленого гроша, сумніваємо ся і тому вважаємо за свій обовязок звернути на се увагу родин, що сподіють ся повороту своїх батьків, синів чи братів з Америки.
Нова Рада
06.03.1920