[Моє політичне credo. — Першій порід рускої коаліції і лїкарі-куми. — Борис, наслїдник престола болгарского і патентований рускій патріотизм. — Дивна шіснацятка і мої здогади. — Рада для будучих послів, маючих вийти з припорученя головного руского комітету. — Польска демократія і руска коаліція. — Незаперечний обяв жизненности спілки коаліційної.]
Вірую і исповідую, що належу до сего неблагонадеждного загалу руского, котрий не має найменшого довіря анї до коаліції ради державної, анї до єї руского відлому зі всїми єї видимими й невидимими главами. Рівнож не зворушать мене радостью ласкаво-знисходительні медоточиві слова пана міністра-презідента дані в одвіт розмиваючому ся в них винахідникови секретної польско-рускої згоди. Признаю ся, що не зміг я виробити собі після рускої пів-урядової рецепти подаваної для людей "доброї волї" [се-б-то слабим духом] розуму і такту політичного до глузованя з волї народу і повітаня честію найлучших єго борцїв. Вірую, що єсть паньска ласка і трапеза щедро наложена для жаждущих і алчущих но кающих ся грішників, "от них же первий блаженний нищій духом". Надїю ся по великій акції руского опортунізму незвичайних розмірів грушок на вербі та й довжезних носів у єго иніціяторів.
Отсе цїлий мій політичний символ віри в послїдних часах найновійшого курсу.
Та я розбалакав ся о своїх політичних поглядах, а тимчасом є до обговореня важнїйші річи. Ну гаразд, що вже раз руска коаліція породила свою першу дитину! Порід, що правда, був страшно тяжкій, — та й не дивота! Носила-ж она бідачище з не аби-якими болями сей плід під серцем через несповна чотирнацять місяцїв, заким єго на Божій світ видала. А боятись було чого! Мамуню загризали лихі люде [се-б-то люде "злої волї"] та й коби то ще чужі, а то рідня... Но славити Бога — при помочи славно-звістних в богоспасаємій странї галилейскій лїкарів-акушерів з готелю під трема кавками, з святоюрскої кріпости і з соймової "koinisyi-matki" видобуто ще живцем переношену дитину. Здавало ся з-разу, що дитина помре, бо мамуня слабосила і з нїкуди у неї поживи для дитини — но баба-повитуха обіцяла, наколи-б вже у мамунї не стало сили живити дитину, постаратись о прокормленє єї на якійсь час у добрих сусїдів — а то трохи в Czas-ї, трохи в Narodow-ій — та може як бідненьке поратує ся, дока не підросте і сил не набере. По породї таки зараз охрещено дитину, щоб, як той мовляв, не скоїло ся яке лихо та й дитина не померла без имени, як у якого сараки зарібника. Рада в раду — назвали єї "Головний виборчій", а по хрестї, при котрім за кумів були самі лїкарі-акушери, оголошено народови рускому всякими можливими способами, що — ото бачиш народе! маєш мудро-пресвітлу професорско-[фільософічно?] крилошаньским духом вивінувану дитину-лицаря, котрий оден твоєю долею займе ся, яко свідомий своєї великої місії, і поведе тебе до раю, "идѣже нѣсть болѣзни, ни печали, ни воздыханія".
Чогось менї по оголошеню сеї радістної вісти влїз в голову малий престолонаслїдник болгарскій Борис, котрого вже в колисцї заименував дбалий батько полковником і надав єму якійсь великій ордер, а котресь патріотичне місто надїлило єго почетним горожаньством [певно по причинї заслуг положених для краю — докладно вже сего не знаю, бо доси не міг я найти жерел, котрі відносять ся до дїяльности молодого принца Бориса]. Длячого-ж би і комітет не назвати "Головним виборчим"? Є-ж серед него люде, що вміють всякі дороги вибирати — они-ж є ареопаґ патентованих патріотів, покликаний — дїлами своїми, репрезентацією своїх достоїньств і ласкою високопосгавлених осіб — до проводу в народї. Комітетови сему і по причинї єго високого уродженя і виключного патенту на ц. к. патріотизм рускій належить ся титулятура "Головний рускій виборчій"...
Шіснацять курульских крісол по Русинах-послах в соймі буде опорожнених і як-раз шіснацять мужів — після коаліційної заповіди "ненарушимість послїдного стану посїданя" — взято до головного руского комітету, а четверту часть з них — як интересовані присягають ся — "кооптовано" навіть без их відомости... Коли не буде дезерції, то Головний виборчій не потребував би за иншими кандидатами по краю оглядати ся все-ж свої і близші і певнїйші*) Може там декому треба буде veniam, aetatis [для браку лїт], то на се єсть сойм; дає він vеnіаm studiorum, чому не може дати і vеnіаm aetatis? Так все вже до виборів було би готове: комітет є, кандидати на послів також були би — ходить лиш о те, щоби комітет вистарав ся для своїх рішень о правительственне exequatur, а се не повинно би бути так дуже тяжко — з огляду на заслуги, які руска коаліція правительству вже віддала і ще віддати може. Я ще недавно думав, що між Русинами не найде ся навіть десять таких мужів, котрі були би зрілі до політики коаліційної, а то бачу я добре промахнув ся, — видно, що Русини політично дозрівають скорше нїж инчі народи...
Бачу вже нове виданє давного Besitzstand-y — нову шіснацятку на курульских кріслах. Так що-ж? шість лїт — вік не довгій; по шести лїтах, коли-б так нарід побачив — що дай Боже Головному рускому комітетови, — що комітет сей зложено не на єго добро, готов своїх заступників при слїдуючих виборах вислати по мандати до округів, де перець росте. Длятого радив би я заздалегідь добре подумати над таким невідрадним положенєм і внести на однім з перших засїдань будущего сойму проєкт зміни закона о репрезентації краєвій менше-більше такого змісту:
"Сойм зволить ухвалити:
1. Репрезентація краєва має на будуще складати ся з послів доси вибраних а засїдаючих уже в соймі, котрі свої мандати задержують дожизненно.
2. Посол, котрий би поведенєм своїм супротив правительства або більшости соймової показав ся неблагонадеждним, тратить свій мандат.
3. На випадок опорожненя мандату через смерть, намістник в порозуміню з обома комітетами центральними для всхідної і західної Галичини, з головним руским комітетом виборчим і з єрархією церковною всїх трех обрядів по попереднім засягненю опінії ради повітової, опінії розумієсь затвердженої властивим ц. к. староством, именує дожизненним членом палати соймової — сли нїякі перешкоди не заходять — найстаршого сина помершого посла, а сли би такого не було, то найблизшого кровного єго або єго жени, а сли би посол не мав анї жени анї крівних, то найлучшого політичного єго приятеля.
4. Сли би мандат опорожнився через зреченє або утрату по причинї неблагонадеждного поведеня, натогди намістник краю при захованю тих самих формальностей именує послом дожизненним одного з крівних засїдаючих уже послів, і то по черзї після альфабету, при чім належить заховати подїл на курії виборчі і на народність посла, по котрім опорожнив ся мандат.
5. Закон сей не може бути змінений, доки хоч би й найменшій клюб в соймі на се не згодить ся, а то під загрозою зради сповненої на народї."
Сей проєкт закона повинні би внести посли вибрані Головним руским комітетом виборчим. Русини завсїгди уходили за демократів, тож нїхто не мав би відваги помовляти их о реакцію, — они-ж можуть сміло числити, що й нинїшна демократія польска в соймі підопре их внесенє, а більшости соймовій дадуть раз нагоду переконати ся, що вкінци дістав сойм таких Русинів, яких та більшість давно вижидала. А що мої погляди на польску демократію не иронія, на се дав докази Kurjer Lwowski в своїх сегорічних справозданях "Z izby sejmowej", a Kurjer-а чей-же о брак засад демократичних навіть і люде доброї волї помовляти не можуть. З проєктом обмеженя автономії рад шкільних місцевих і в поглядї на нешкідність внесеного проєкту дотичного закона для народу руского годять ся як найкрасче Kurjеr з хлопским послом брідского повіта, а виводи Kurjer-a так менї до серця проставляли бистроумними насмішками з руских послів-опозиціоністів, що я з мудрих демократично-польских дотепів був аж прослезив ся...
З найновійшого обяву житя коаліції рускої годить ся занотувати вість, що всї шіснацять кандидатів Головного комітету на мандати посольскі запренумерували "Правду", офіціяльну часопись політики коаліційної, в виду чого редакція "Правди" рішила ся, побачивши такій сильний зріст передплатників, видавати "Правду" два рази на місяць в цїли кріпшого поборюваня — переворотних идей народовцїв.
От тілько вам з сучасної лїтописи на сей раз. До побаченя!
*) Уважаємо за відповідне тут зазначити, що з-між "кооптованих" членів т. зв. Головний рускій комітет виборчій стратив уже одного, д-ра Костя Левицкого, котрий, бувши вибраним навіть до складу президії з чином секретаря, красненько на письмі подякував за честь єму учинену. — Прим. Ред.
[Дѣло, 25.02.1895]
25.02.1895