"Воля окупованих нами тепер країв є для мене одиноким рішаючим чинником. На наших баґнетах несемо тим народам свободу — без застережень. Точкою моєї чести як державного мужа і жовніра буде дати свободу сусідним народам".
Таку маніфестаційну заяву зложив недавно начальник польської держави Пілсудскі в розмові з париським кореспондентом часопису "Echo de Paris".
В листопадовому декреті з 1917 р. народні комісарі московської совітської републики Лєнін і Троцкий торжественно заявили цілому світови, що вони признають за всіми народами право на самоозначення — вплоть до отделения. В маніфесті до українського народу заявив надто Троцкий, що червоні війська несуть Україні на своїх штиках свободу.
Так отже державні керманичі двох великих сусідних народів України — а саме Польщі і Московщини в торжественних словах заявилися за свободою народів, заявили, що признають волю народів на самоозначення "без застережень" "аж до відділення".
Обі маніфестаційні заяви, Пілсудского і Лєніна, є найгарніщими проявами людського ґенія в справах сусідських взаємин між народами. Жерело обох маніфестацій є одно і те саме. Витрискає воно з соціялістичного світогляду на міжнародні взаємини, з соціялістичної політики в міжнародніх справах.
Бо Пілсудскі і Лєнін, оба вони соціялісти. Хоч в тактиці і методах є між ними ріжниці, то в практичному виконанню спільних ідей вони сходяться передовсім, коли йде о великі діла.
Пілсудскі і Лєнін мають тепер в практиці перевести свої ідеї. Умовини для обох є майже однакові. Оба вони є начальниками держав, оба тішаться у своїх народів великою пошаною і авторітетом. Війська обох окупують великі теріторії білоруських і українських земель. Оба вони признають за Українцями і Білоросами право на самоозначення "без застережень" "аж до відділення".
Знов Українці і Білорусини реклямують перед цілим світом право на своє самоозначення. право на незалежне державне життя. Українці і Білорусини в боротьбі за це право понесли страшні страти.
Відносини на сході Европи так склалися що є вигляди на закінчення воєн і заключення миру.
"Баґнети" і "штики" мають уступити місця праву і справедливости. Замовкнути мають гармати і скоростріли, а на їх місце залунати має голос людяности і братерства. Воєнна руїна мається направити невсипучою працею і наукою. На місце вовчих ходів і підїздів люде мають зноситися зі собою культурною комунікацією.
Мирова конференція має положити кінець взаїмним вбійствам народів в війнах і повстаннях, а створити мається мир і союзи свобідних народів.
Ідея і ціль обох визначних людей в Польщі і Московщині є великі.
Одначе великими є також труднощі до осягнення цих цілей.
Московщина і Польща досі старалися перевести свої пляни при помочі оружної сили. В Польщі й Московщині є сильні струї, які силою оружя намагаються загарбати як найбільше чужих земель і при помочі цеї оружної сили панувати над ними. Фантоми "великої Польщі" і "великої Росії" манять деякі польські і московські круги і вони не хочуть за другими признати ніяких людських ні національних прав. Звірячий національний еґоїзм і шовінізм не хоче бачити нікого другого поза собою.
З цими імперіялістичними і шовіністичними струями у своїх суспільностях будуть мусіли боротися і Пілсудскі і Лєнін.
Непевним є, чи удасться їм обом побороти старі пересуди у своїх народів.
Одначе певним є, що ідея про самоозначення народів, голошена нині Пілсудским і Лєніном, мусить побідити навіть тоді, якби вони оба улягли своїм противникам серед своїх власних народів.
Вперед!
24.02.1920