Свобода слова.

Найбільшим здобутком новітніх часів є свобода слова, друку, зібрань, творення спілок і союзів. Не тільки великі поети всіх часів і народів оспівували свободу, не тільки робили це великі духи могутніх народів, як Байрон, Віктор Гігo, або Шіллєр, але ще в більшій мірі переймаємося накипілим кровю благо, родного серця зовом й апотезою свободи у Міцкевича або Шевченка. Яке могутнє вражіння, яке проймаюче всю людську істоту спочуття викликує в нас німе засідання польського сойму в минувшині при ратифікації поділу Польщі!? Скільки чаруючої поезії і щирого, глибокого подиву викликує в нас оповість, коли лєґіони польські, як люнатики мандрували за сонцем осяними прапорами Наполєона, шукаючи своєї загубленої вітчини! А опісля встає перед нами дальша мартирольоґія Польщі, цинік Муравйов Вєшатєль, що всі польські ідеали волі і свободи завішував на шибеницях, або затоптував в білих снігах Сибірі. І знову новий зрив і новий упадок.

 

Акція рівняється реакції. Природний закон. Польське життя входить в підземелля. Йде підземна робота, котра освітлюється огнями революції 1905. р., а закінчується відбудовою польської державности в теперішньому моменті. І саме тепер, в хвилі, коли лунають серед польського народу пісні воскресення, коли замовкає проймаюча скарга до світа і Бога: "Z dymem pożarów, z kurzem krwi bratniej", — наступає рішучий перелім в змаганнях польської нації. Йде в забуття вчорашна неволя і політична недоля. Польський народ, як політична одиниця репрезентований всіми своїми партіями, скинувши з себе кайдани, не тямить прийомів, приноровлюваних вчора до нього.

 

Та не оце йде. Не думаємо приводити тут історичні ремінісценції або переводити анальоґії між польським Вчора і нашим Нині. Навіть не обвинувачуємо нікого. Нашою метою кинути кілька слів про свободу слова. Отже: не тільки поети оспівували свободу. Ні, вона міститься у всіх конституціях культурних держав. Обовязком кождої правової держави, кождого розумного керманича державного корабля є перестерігати тої свободи. Кажемо свободи, а не сваволі. Правда, у воєнних часах навіть конституційні держави не все допускали свободу слова, особливо на окупованих областях. Вони вимушували любов до себе платними орґанами, спеціяльно фаворитованими й перекупними людцями. Тим способом малося ілюзію, що все є в порядку, що населення вдоволене з окупаційної влади, що вижидає від неї свого спасення. Так в Польщі поступали Німці. Їх трабантом був В. Студніцкі. Так в Галичині поступали Москалі з Дудикевичем. Та мимо того розумнійші елєменти всетаки намагалися збагнути правдиву, нефальшовану думку населення.

 

Вже рік з горою українська Галичина зайнята польськими військами, вже майже добігає рік, як в нашім краю заведено цивільну адміністрацію на припоручення п. Клємансо. В падолисті 1918 р. закрито найбільший український часопис "Діло" на приказ п. ґен. Розвадовського, "Вперед", що в тім часі фактично був орґаном всіх українських партій, примушено друкувати також латинкою, щоби тільки спричинити більші кошти. Недоля української преси зрештою відома. Кілька разів закривано "Вперед", а дозвіл на який-небудь український часопис неможливо було одержати. Конець кінцем по довгих заходах одержали ми дозвіл на "Громадську Думку".

 

Наша плятформа в теперішнім моменті коротка і ясна: українська державність і суверенність та зєдинення всіх українських земель. Неґуючи тзв. арґумент сили (пруський мілітаризм), ми поставили собі метою змагати до здійснення тої короткої програми мирними заходами. Ми сподівалися, що улягаються вже розбурхані хвилі, що врешті зближається час вирішення важних питань шляхом розумної, безпристрасної дискусії. Крім того обовязком кождої поважної ґазети є інформувати своє громадянство про всі події і настрої, без огляду на те, чи вони кому менше або більше приємні. Стараємось все подавати навіть найбільш неприємні факти або малювати гнітучі настрої якнайбільш оглядно. Не маємо на меті дразнити нікого, одначе не можемо бути відгомоном виключно польської преси або польської телєґрафічної аґенції.

 

Мимо сього раз-враз наш часопис підлягає безвпинним конфіскатам, а поліційна власть вже два рази писемно загрозила нам закриттям, якщо не змінимо напряму. І хоч ми всіми силами перестерігаємо вказівок (отже не порушуємо тем, які заборонено висвітлювати військовим пресовим бюром), всі зявища трактуємо предметово, перестерігаємо закони, одним словом оберігаємо себе від конфіскати, — мимо того все падаємо жертвою п. прокуратора, зглядно вищих чинників.

 

Свобода слова, свобода преси! Таж преса є тим вентилем, через котрий нераз мусить перейти душне повітря, є відбиткою думок і почувань громадянства. Не тільки суспільности, але й кождій владі, навіть окупаційній вона робить значну прислугу, бо дає можність орієнтуватися в громадській думці і настроях, а тим самим направити хочби переходово лихо там, де воно є.

 

Домагання зміни напряму, зглядно тенденції є так неясне, що мимо найліпшої волі важко зорієнтуватися.

 

Тому звертаємося до теперішніх властей, щоби виразно означили, як далеко в ріжних напрямах і зявищах сягає свобода слова.

 

Громадська думка

 

22.02.1920

До теми