Орієнтація чи дісорієнтація?

 

Мілітарний розгром веде за собою невідлучно і розгром єдности політичних поглядів. Сила і авторітет державної влади та поводження її плянів не лиш координує усі політичні думки до одного огнища, але уміє також запалити суспільність до енерґічного піддержання своїх плянів. За те мілітарний розгром розбиває також, хоч на якийсь час, і єдність політичної думки; антаґонізм політичних поглядів заострює ся — настає політичний хаос. Ми бачимо се на Німеччині, яка в хвилях побіди німецького оружя зуміла около монаршого стола зібрати навіть найрадикальнійші ліві фракції та як добровольців вислати їх під Лієж або над Марну. За те розбиття мілітарної сили німецької нації довело до сильних внутрішних сцисій між політичними ґрупами-монархістами, соціялістами і Спартакістами.

 

Такий самий мілітарний розгром перебули й ми; не диво проте, що й в нашій політиці послідних місяців дасть ся зауважити велика розбіжність поглядів, яких і сліду не було тоді, коли Директорія сиділа у Київі, а Секретаріят у Станиславові. Нині одні орієнтують ся з Київа аж на Варшаву, инші на Денікіна. Послідного лихо взяло, так зачали знова звертати орієнтацію на "дужчого", декому і ся дужча орієнтація не по нутру та вже мабуть волів би орієнтацію й "на слабшого". Не можна би ніщо мати проти ріжних орієнтацій, колиб не се, що всі вони у політиці розпуки, знаменній деяким одиницям і ґрупам, тратять з очей сей єдиний принціп, що наша орієнтація може бути лиш орієнтацією на зєдинену, самостійну Україну, а всякі орієнтації на постороннього, "на дужчого" під сю хвилю, чи "слабшого" є лиш mаlum nеcеssаrіum, якого хвилево уживаєть ся і яким послугуєть ся лиш на се, щоби осягнути свою ціль або коли се неможливо, хоч як найблизше підійти до неї. Хто сеї лінії немає перед очима, той буде вимахувати як сліпий ломакою — один проти дужчого, другий проти слабшого — а в дійсности ані один ані другий не має орієнтації, але в него повна дісорієнтацїя.

 

На се мусимо звернути увагу нашого громадянства, що часто виказує мало політичного вишколення та дає потягати ся модній орієнтації дня за дужчим, або "дуже розумній" орієнтації засадничо проти дужчого. Наше громадянство мусить се розуміти, що у політиці союзник є лише середником до ціли, якого уживаєть ся, коли він і як довго потрібний, а відкидаєть ся, коли не може більше принести користи нашій національній політиці. Кождий український громадянин нехай добре знає, що й дужчий союзник є лише добрим середником як руйнуюча сила, і може бути ужитий як менше зло перед більшим злом; все таки не перестає бути лиш mаlum nесеssarіum, потрібне лиш в конечности.

 

Не улягає вже нині сумнівови, що орієнтація на Варшаву скрахувала навіть між її творцями. Скрахувала, бо не підходила в нічім до зреалізовання ціли нашої національної політики, противно вона ставала у прямий антаґонізм з нею. Повільне вицофування поодиноких її творців, а вкінци й арештування українських міністрів в Камінци, з яких деякі навіть підписали акт 2. грудня, є завершенням сеї дісорієнтації, що від шістьох місяців налягла на деякі наші одиниці.

 

Та чи кидати ся нам сліпо в обійми другої сили? Треба се тямити, що й сей другий має свої, а не наші політичні інтереси на увазі і що до него треба примінити ті засади, як до кождого союзника. Він може бути середником до ціли, а не самою ціллю.

 

Слушну орієнтацію вибере лиш сей, у кого є ясна орієнтація у своїй національній політиці, а не мутня дісорієнтація.

 

Нова Рада

19.02.1920

До теми