Малий фейлєтон.
Ми не полишили ся позаду. Як врадили, так і зробили! У вівторок пополудни зійшли ся ми на толоці і старі і молоді. Не гаючись ми взяли ся за роботу. Одні копають, другі носять, або тачками возять каміння із зарінку, щоб "фундамент" моцний був. На другий день прийшла в поміч шкільна дітвора. Несуть маленькими рученятами каменці на гору гусачком, та одно по одному докидує на "могилу". Росте, більшає могила...
Положення чудове, серед села при гостинці, над вючою ся скрутами та шумлячою водопадом — гуком рікою. І справді "...кручі було видно, було чути, як реве ревучий".
В суботу вкрили ми дернівками дві третих могили і тішились, що в понеділок вже докінчимо.
Та ще не встигли ми розійтись по хатах, як громом — лискавкою облетіла нас вістка: "війна"!
В неділю йшли ми куда хто покликаний попри недосипану могилу, а вона, здавалось пращала нас: "Здорові вертайте покінчити начате діло"!...
Так Могило! Хоч не всі, а вернемо! Вернемо у слушному часі! А Тарас із памятника, що стане на Тобі тішитисьме разом із нами, що труд недаремний, що Воля йде...!
Нова Рада
08.02.1920